Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

Далі урок пройшов спокійно і був саме урок. За невеликим винятком, він ледь помітно і немов випадково мене торкався. На вихідних гуляти з близнючками відмовилася. Хотілося побути вдома. Я переживала, що вибовкаю їм свої страхи. Наступного місяця, дідусь із братами, на час уроку нібито залишали мене саму з викладачем. А мені довелося зробити над собою зусилля і навчитися не боятися його. Я собі, як мантру твердила, що я в безпеці.

Настала осінь, а він так само поводився пристойно. Я вже почала сумніватися у своєму ведінні. Хоча воно періодично повторювалося. У мене почалися ще й інші заняття. Із вчителів, які приходили, був тільки Юрій.

— Дідусю, а після першого ведіння ви ж його шукали?

— Так. Але в базах школи його не було і тільки після того, як він прийшов до тебе, він немов за помахом чарівної палички з'явився в базах. Тому ми ще шукаємо, хто йому допомагає замітати сліди. Тому що його досьє кришталево чисте.

— І що нам робити?

— Тобі вчитися і не нервувати. Спостереження ніхто скасовувати не буде. Я вдома його встановив на постійній основі за власні кошти.

Брати дуже не хотіли їхати і залишати мене.

— Може, з нами поїдеш? Будеш через планшет віддалено вчитися.

— Ні. Я вірю дідусеві. І так простіше гуляти і вас відволікати не буду.

— Усе буде добре, — сказав дідусь. — Я її одну не залишу.

Згнітивши серцем, брати поїхали. А я на вихідних відривалася з галасливою дитячою компанією і випускала всю напругу тижня. Дідусь часом відправляв мене на таксі, а Лаура зустрічала. І додому мене так само відправляли, і вже дідусь зустрічав. З початком навчального року, Юрій став поводитися трохи сміливіше і ніби ненароком затримував свою руку на моєму зап'ясті або швидкоплинно торкався щоки чи коліна. Я робила вигляд, що мене це не турбує. Ще через місяць він сказав мені ласкаво:

— Ти здібна і талановита дівчинка.

Щиро посміхнулася.

— Виростиш у красиву розумну жінку.

Ну якій дівчинці можуть не подобатися компліменти. Уже навчилася не реагувати на його ледь помітні дотики. Цього разу я теж залишилася одна з ним. І він, мабуть, вирішив, що клієнт дозрів. Моє ведіння почало реалізовуватися, це я відчула, коли рука Юрія опинилася на моєму коліні. Ошаліло подивилася на нього, а далі він поклав долоню мені на лоб, і я провалилася в темряву.

Прокинулася у себе в ліжку, одягнена в штани і футболку. Найголовніше, жодних неприємних відчуттів. Коли спробувала встати, пролунав писк. Зайшов дідусь і обійняв мене.

— Ви його спіймали?

— Так. А хто мене переодягнув?

— Я одягнув тебе.

— У сенсі одягнув? — запитала сипло.

— Він приспав тебе і встиг роздягнути. Далі ми його скрутили. Точніше, ловили його особливі маги. Щоб він із собою нічого не зробив і пам'ять заодно свою не стер і не заблокував. Тож усе закінчилося. Більше він тебе не потривожить. Моє хоробре малятко.

У школі дали іншого викладача математики, але вже дідусь наполіг, щоб займалися зі мною віддалено. У школі дуже вибачалися за співробітника і, звісно, погодилися. Тепер у мене було по кілька занять на день від двох до трьох. І трохи самостійної роботи.

— Як я їй скажу, що він був не один і десь бродять ще виродки на кшталт нього?! — тихо і дуже емоційно сказав Теос Діну.

— Поки не питає, нічого не кажи. У неї видінь більше не було?

— Думаю, вона б не промовчала, якби були. У неї якось зовсім не виходить мовчати. Не знаю, хто вирішив у тому світі, що дев'ятнадцять років це дорослі? Не виходить у мене її дорослою сприймати! Розумною дитиною запросто, але не дорослою.

— Я читав матеріали та її відповіді лікарю. Вона ментально більш зріла, ніж діти її віку. Але навіть менталіст вважає її дитиною, хоча він оцінював неупереджено. Так, можливо, там інші вимоги, але вона залишилася невинною дитиною. Не зіпсованою життям і не зачерствілою. Хоча життя її не один раз боляче поранило.

— Сер, вибачте, що відволікаю. Там ваша онука і вона трохи поранена. У неї вийшов конфлікт із водієм.

— Якого вона була на вулиці?! У неї ж уроки! Чорт, годину тому закінчилися. І її шило понеслося на вулицю. Просив же гуляти перед будинком на тротуарі.

Бурчав дідусь, поки йшов до мене. Коли побачив, у якому я стані закляк і переглянувся з патрульним і своїм другом. Чоловіки притримали Теоса, щоб він не накинувся на чоловіка, який тримав мене за передпліччя і гарчав на мене гнівно.

— Дідусь! — пискнула я. — А мені шолом став у пригоді!

Дідусь заплющив очі й порахував повільно, спочатку до п'яти, потім до десяти. Тільки після цього пішов до мене. Взяв за обдерте підборіддя і подивився на мене. Йому дали вологі серветки, і він швидко стер пил із мого чумазого обличчя. Я обдерла підборіддя, ніс і щоку. Долоні врятували рукавички, а коліна й лікті теж не постраждали завдяки захисту. А ось голову врятував шолом, він був добре подряпаний, і якби не він, я б добре приклалася головою об каміння.

— Ця малявка кинулася мені під колеса!

— Цей дурень заїхав на тротуар і мене мало не переїхав. Я ледь встигла відкотитися. А самокат він переїхав!

— Ти сама кинулася! Кому ви вірите!

— Взагалі—то, їй, Лія поки що не вміє брехати. А від вас, пане, алкоголем несе.

— Лише один келих пива, між іншим, це дозволено!

— А в нас на будинку камери можна все подивитися.

— Лія! — від чотирьох чоловіків, зокрема, водія.

— Подивимося. А ви кров на аналізи. Реєстратор, сподіваюся, був увімкнений?

Чоловік задумався.

— Ерік перевір.

— Уже, сер. Не працював.

— Погано, пане. І вам потрібно було її в лікарню відразу везти, а не у відділок.

— Так, вона сказала, що тут її родич.

— Сонце моє, ти вже вчетверте за рік підборіддя здираєш. Може, досить?

— Я не спеціально, — сказала ображено.

Дідусь мене обійняв. А водія повели на аналіз рівня алкоголю в крові. Потім дідусь підключився віддалено до наших камер відеоспостереження і переглянув, як усе сталося. Було видно, що чоловік за кермом розмовляв телефоном і тримав його в руках. При цьому відволікся і вилетів на тротуар. Мене міцніше притиснули на етапі, коли я на відео відстрибувала з траєкторії руху машини.