Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Еванжеліни" автора Олеся Лис. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 100
Перейти на сторінку:

— Привіт, — тихий шепіт змушує мене здригнутися від несподіванки. Уважно оглядаюся і помічаю лукаву хлопчачу моську, що виглядає з-за великого гобелена. Певно під ним повно пилюки, але хлоп’я це ніскілечки не бентежить.

— Привіт, — усміхаюся у відповідь. У хлопця бракує парочки зубів, а на кінчику носа блищить велика чорнильна пляма.

— А ти хто? — так само пошепки запитує, висуваючись трохи більше, але ще не наважуючись повністю покинути сховку.

— Ева? — губи тремтять. — А ти?

Хлопчик морщить носа, зосереджено чухає його, наче вирішує, чи достойна я знати. Але зрештою промовляє:

— Сет... А ти з татом приїхала?

Киваю. Симпатичне дитя. Волосся таке ж хвилясте, як у Емерея, і теж каштанове. В очах та ж гостра підозрілість і недовіра. Але й дитяча безпосередня допитливість.

— Ти Гленна лікуватимеш?

Серце знову болісно сіпається.

— Ні, твого братика лікуватиме доктор Ешлі. А ти чому не на уроці? — згадую слова жінки.

— Там нудно, — знову морщить носа. — До того ж майстер Дугі заснув.

— Може його варто розбудити? — схиляю голову набік.

— О, ні! Він сам прокинеться, — гаряче запевняє. — А я на той час встигну вже повернуться. Він завжди загадує читати історію Вініконії, а сам дає хропака. — не стримує хихотіння. — А я йду гуляти. Потім приходжу перед тим, як він прокинеться і сідаю наче нікуди не йшов. Майстер Дугі ставить мені кілька запитань, щоб знати чи читав я, і відпускає.

— А як же ти на них відповідаєш, якщо гуляєш?

— Та що там відповідати! Я вже давно прочитав усю книгу. Але мовчу, бо Дугі-Бугі тоді іншу змусить читати.

— Ти напевно дуже розумний, — намагаюсь похвалити хлопчика.

Але обличчя дитини раптом похмурніє. В очах з’являється якась приреченість і злість.

— Ні, я дурний! — відповідає з несподіваною люттю. — Якби був розумним, вигадав би як вилікувати Гленна.

У мене стискається серце від болю та співчуття до цієї милої дитини, з величезними по дорослому мудрими очима. Я хочу сказати щось, щоб його втішити, але, як на зло, нічого не можу придумати. І в цей самий момент звідкись здалеку чується бій курантів.

Хлопчик, різко підійнявши голову, мить прислухається, далі квапливо кидає мені «па-па». Я навіть оком не встигаю змигнути, як зникає за гобеленом. Зацікавлено підходжу до нього й обережно підіймаю краєчок. Так і є, килимом вміло замаскований невеликий таємний хід.

Лізти туди звичайно ж не збираюся, тому акуратно опускаю драпірування на місце і вирішую спуститися вниз. Там уже, напевно, когось зустріну. Але перед очима досі стоять два невинних дитячих обличчя. Подумати тільки, граф — батько, люблячий батько, який залишився з двома дітьми на руках, одне з яких важко хворе. Я не хочу відчувати до нього ні співчуття, ні теплоти, він зі мною поводився не надто добре. А проте відчуваю. Й не можу не співчувати. Принаймні хоч трохи розуміти.

Прямо на сходах натикаюся на ту саму жінку, з якою спілкувався Емерей.

— Леді Еванжеліна? — робить вона легкий кніксен. — Мене звуть Зої, я тутешня економка.

— Дуже приємно, Зої, — намагаюсь усміхнутись у відповідь. Виходить трохи нервово й невпевнено. Але жінка мені подобається з першого погляду. Вона така тепла та затишна, що її хочеться обійняти. І пахне смачно, ванільною випічкою.

— Я вас проводжу до ваших кімнат. Гадаю, ви втомилися з дороги, — співчутливо похитує головою, і починає підніматися сходами. Я розвертаюсь і йду за нею. — Туди вже віднесли весь багаж, і ваша камеристка теж там. Мод напоїла її відваром від нудоти. Має допомогти, — докладно розповідає, не забуваючи вказувати дорогу.

Ми повертаємо в інший бік і потрапляємо в ще один коридор.

— Це західне крило, — розповідає Зої.

Вона взагалі складає враження дуже балакучої особи. Усю дорогу, що ми йдемо до виділених мені апартаментів, економка мовить і про предків Емерея, які побудували Айвернес, і про самого Теодора (чи не вперше чую, як про графа говорять вживаючи ім’я). Й несподівано посвячує мене в секрети пригод Ведмедика-Тео, коли він ще голодупим малюком лазив під стіл, і Рігана — цього, за її словами, нестерпного хлопчиська, який назавжди підкорив куховарку своїм завидним апетитом.

Тільки про маму хлопчаків Зої не говорить жодного слова. А я не вважаю себе в праві розпитувати про таку, очевидно, делікатну тему.

***

Покої, які виділив для мене опікун, складаються з двох кімнат. Одна величезна, обставлена ​​в біло-коричневих тонах, трохи чоловіча, як на мою думку, але цілком затишна. і поклавши руку на серце, можу сказати, що вона мені подобається набагато більше зефірні апартаменти Еванжеліни. Друга ж кімната значно меншого розміру, з простими і зручними меблями, очевидно призначена для Ліни, яка виявляється моя особиста камеристка. Я не знаю, що це означає, але підозрюю, що це особиста служниця. Ех, даремно я історією не цікавилася, думала мені в житті воно ніяк не стане в пригоді, а виявиться ще і як.

— Леді, — хрипить служниця, пориваючись підвестися з ліжка. Зелений колір обличчя в неї вже змінився білим, але до звичайної рум'яності ще як до неба пішки. — Я зараз вам допоможу переодягтися.

— Лежи, — махаю рукою. — Сама якось впораюся.

— Ні, так не можна! — упирається Ліна і сідає на ліжку. Її обличчя звісно ж відразу набуває кольору молодого листя.

— Ліно! Швидко ляж! — трохи грубувато наказую. — Я сказала, що сама впораюся. Значить сама. На мені корсета немає, а сукня спереду розшнуровується.

Камеристка з тихим стогоном валиться назад на подушки, а я виходжу до своєї кімнати. Скриня із речами стоїть біля стіни, недалеко від ліжка. Вже розглядаю детальніше обстановку в кімнаті.

Територія поділена на дві зони. Одна спальна, де стоїть величезне ліжко під важким балдахіном кремового кольору, моя скриня, туалетний столик із дзеркалом, тумбочка. А ось на іншому боці є невеликий стіл з кількома стільцями, софа під вікном, а найголовніше і найприємніше, це балкон.

1 ... 20 21 22 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"