Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

Його наполегливу пропозицію швидко заглушили два пари ворожо налаштованих жіночих очей. Одна пара була особливо зла — блакитні очі потемніли й стали кольору морської безодні.

— Ох, тоді… зустрінемось на балу, — зніяковіло він швидко ретирувався.

— Ці чоловіки нічого не розуміють у нарядах і жіночих розмовах, — фыркнула леді Алекса. — Тільки ми витрачаємо час, щоб для них причепуритися.

— Так, ви абсолютно праві, — байдуже відповіла Лавінія, дивлячись на двері, що зачинилися за містером Едвардом.

— Тоді, покажіть мені свою білу сукню, — радісно попросила вона, підскочивши, наче не втрачала свідомість лише годину тому.

Їдальня була чудово прикрашена. У леді Брудберк виявилися дуже хороші здібності організовувати бали та прийоми.

— А ви ж відмовлялися від заходу, — присідаючи в легкому реверансі, сказала леді Лавінія.

— Я все ще не вважаю його доречним, — сухо відповіла пані, перевертаючи віяло вниз, показуючи, що бажає завершити розмову.

— Але ви чудово впоралися, — лестощі були інструментом на язиці леді Лавінії.

Усмішка мигцем промайнула по губах дами, перш ніж її вигляд знову став суворим.

Тоді леді Лавінія простежила за її поглядом.

— Здається, цей бал відкривається менуетом. Мені слід знайти свого партнера, — зробивши короткий і неглибокий реверанс, леді Лавінія протиснулася крізь натовп, шукаючи голову містера Едварда. — Містер з Уельсу! — Лавінія викинула руку вгору і помахала пензлем.

— Я тут, — голос почувся за її спиною.

Лавінія здригнулася і обернулася:

— Ах, ось ви де! І чому ви не озивалися?

— Я не міг крикнути через увесь зал.

— Чому?

— Щоб не привертати увагу громадськості до наших стосунків. Хіба це не раціонально?

— У нас немає стосунків, щоб публіка звертала увагу.

— От саме.

— І я про це кажу.

Вони подивилися одне на одного з похмурими обличчями. Леді Лавінія відвернулася першою:

— Подивіться, які таємні погляди леді Брудберк кидає на того джентльмена. Це тільки сліпий не помітить, — покачуючи в руці келих з пуншем, на вухо містеру Едварду, прошепотіла вона.

— Звідки ви взяли пунш? — Меланхолійно запитав він. — І про якого з джентльменів ви говорите? — Уточнив містер Ллевеллін.

— Ах… Я розумію, що поруч сліпець, — розчаровано протягнула вона. — Ви не бачите? Щиро не бачите? — Запитувала вона.

— Я не бачу голки в стозі сіна, поки стіг сіна не розібраний, — обурився він.

— Ваші сільські-уельські афоризми залиште в Уельсі. Ви голки й у розібраному стозі не знайдете, — Лавінія сердилася. Цей чоловік! Цей чоловік діставав з її глибин так багато негативних емоцій.

— Мов би ви така спеціалістка, — буркнув він.

— Ви ж журналіст! Де ваші свічки, які мають бути запалені під час гри?

— А ваші афоризми звідки? — Сказав він.

Лавінія закотила очі й випила пунш.

— Залиште. Розмовляти з вами — марно, — махнула вона рукою. — З вас ніякий журналіст не вийшов.

— Звідки вам знати? Ви читали мої опуси чи колонки?

— Ні, — вона похитала головою. — Я бачу ваше завзяття працювати. Точніше, я бачу відсутність завзяття.

— Я не пишу про злочини! — Спалахнув він, забираючи келих із пуншем із рук леді Лавінії і тут же випиваючи частину в себе.

Леді Лавінія ошелешеним поглядом простежила за його діями:

— У вас немає азарту, — пробурмотіла вона. — Принаймні не було, — вона незграбно поправила локони.

Містер Ллевеллін поставив келих на стіл із легким хрускотом. Скляна ніжка тріснула, але не зламалася.

— Ви так показуєте владу над кришталем? — Сказала Лавінія.

— Господь не дає мені влади над вами та вашим довгим язиком, — жорстко відповів він, відводячи від неї погляд.

Леді Лавінія відвела погляд, злегка почервонівши:

— Добродію, ваші слова змушують мене думати про те, що ви хочете взяти на себе відповідальність… — Вона зробила паузу, а потім глянула на нього з-під вій своїми очима-бусинками. — За розслідування.

Містер Едвард під її кокетливий сміх скрипнув зубами.

— Я швидко вчитимуся, — твердо запевнив він і зник у натовпі.

Леді Лавінія навіть не встигла й оком моргнути, як у натовпі почувся шум.

— Не можна ж так напиватися, добродію! — Коханець леді Брудберк підтримував, опираючись на нього, містера Ллевелліна, який бурмотів щось незв'язне.

Леді Лавінія, підхопивши спідниці, одразу ж кинулася до пари чоловіків:

— Покличте корабельного лікаря! — Закричала вона натовпу. — У містера Ллевелліна морська хвороба!

На щастя, містер Едвард не забруднив камзол коханця леді Брудберк.

— Я проведу вас, — це був статний дорослий слуга із сивіючими волосками на скронях, але він усе ще був молодим, особливо щодо леді Брудберк.

Коханець леді мав хороший поступливий характер. Він був навчений та інтелігентний слуга, тож проблем із ним не варто було очікувати. Але леді Лавінію все одно гризли побоювання.

Корабельний лікар і капітан не з'явилися на бал. Море штормило. А містер Едвард розігрував сценку з чужим коханцем, підозрюваним у вбивстві.

Її волосся на голові ворушилося від передчуття, переляку й надії.

Не встигли вони вийти з їдальні, як капітан, одягнений у новий камзол, увірвався до зали:

— Леді та джентльмени! Насувається нова хвиля шторму, прошу залишатися всім у їдальні!!

— Збережи нас море… — прошепотіла леді Брудберк, притискаючи руки до грудей.