Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

- Гей, ми ж друзі, не гнівайся, - помітив Райан.

- Ну, люба, - посміхнулася я та закліпала очима. - Якщо питаю, означає, не знаю. Більш того, мені треба дізнатися, з ким він на тій світлині.

Дженні нічого не відповіла. Лише похитала головою, а потім втупилася кудись вперед, над нашими головами.

Не встигли ми обернутися, як почули знайомий голос.

- Міс Родд? - обернувшись, я побачила господаря голосу.

Поруч з нами стояв професор Фрост. І він був явно незадоволений нашим стилем спілкування. Принаймні, по його блідому обличчю читалися лише негативні емоції. Від чого по спині пройшов холодок. Не вистачало ще проблем, пов'язаних з нашими особистими справами.

Більш того, Дженні почала схлипувати, ніби ми її тут кривдили.

- Може, не будеш перегинати палицю? - фиркнула я.

- А, може, Ви пройдете до мого кабінету?

Це занадто звучало ствердно, щоб було питанням. Професор дивився на мене таким пронизливим поглядом, що я мимоволі згадала того вчорашнього молодого чоловіка. І мені здалося, що очі в них схожі, хоч були різних кольорів.

- Міс Родд, швидко до мого кабінету! - повторив декан Терранісу свою вимогу. - А ви, двоє, вирушайте до свого факультету та не конфліктуйте.

Райан зі співчуттям глянув на мене та побрів в сторону виходу. Дженні ще кілька хвилин шморгала носом, але потім мовчки пішла.

Я глянула на професора з сумнівом та, під його наглядом, вирушила до дверей, на які він вказував.

Штовхнувши їх, я потрапила в невеликий кабінет, заставлений по всьому периметру книжковими шафами. Вільного місця, як і свіжого повітря, тут не вистачало. Світла тут теж було мало. Його джерелами було маленьке вікно та пара свічок.

- Вам би тут капітальний ремонт зробити, - зауважила я.

На мої слова професор не відповів та, лише, підштовхнув мене до дерев'яного стільця, на який я невдоволено сіла.

Після цього він замкнув двері та сів навпроти мене за стіл. Він дістав фотографію, через яку я зараз була тут та став її розрівнювати.

Здається, стало ще більш душно. Я поглядала за діями професора й не знала, що робити, та що казати. Зараз ідея наламати дров та домогтися виключення не здавався такою дотепною.

- Я дуже хочу почути Ваші слова, які зможуть виправдати Ваш вчинок, - строго сказав декан та почав щось шукати в столі.

- Я вже сказала, що просто підняла його, - намагалася говорити впевнено та твердо, але це не дуже виходило.

- Хочеш сказати, що фотографія сама покинула своє місце та побігла на прогулянку? - професор дістав порожню рамку, куди помістив фото, та повісив її на порожній цвях, прибитий під віконцем.

- Я не знаю, - уважно спостерігаючи за тим, що відбувається в кабінеті, я починала розуміти, що так зачепило вчителя. - Професор Фрост, я нічого не знаю. Я просто підняла цей листок в коридорі. Навіть, не знала, що це фотографія.

- А я здогадуюся, що ти побувала тут в неділю ввечері та вирішила забрати її, ось, лише, не розумію, для чого, - яким же холодом віяло від нього в цей момент.

- Я чесно не заходила сюди, - я намагалася пригадати день прильоту, щоб довести вчителеві свою невинність, проте, я весь вечір просиділа в кімнаті, приводячи її до ладу. - Та мені й не потрібна ця фотографія. Я, навіть, не знаю, хто на ній зображений. Вірніше, Вас знаю, а його - ні.

Так, я сподівалася, що вчитель зараз мені розповість, що за хлопець позує з ним поруч. І чому він йому такий дорогий, що тримає його фото в кабінеті.

- Потрібна, чи ні, але знайдена вона була в Вас, - професор не поспішав мені нічого розповідати. - Тому, весь Ваш вільний час на цьому тижні я запозичу в Вас, щоб провести його з користю.

- Ну ні. За що!? - вигукнула я.

- За проникнення до мого кабінету та викрадення моєї речі, - твердо відповів учитель.

- Але я це не робила, - як же хотілося зізнатися, де знайшла фотографію, але було страшно зізнаватися, що лазила в речах Тіффані. - Повірте мені, професоре.

- У неділю перед відбоєм повірю, - професор піднявся з текою в руці. - А зараз не займайте мій час. Зустрінемося після вечері.

Мені нічого не залишалося, як мовчки піти, з жахом уявляючи, яка розмова чекає мене з Дженні.

     Я неспішно йшла до факультету, розуміючи, що на обід все одно не встигну.