Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

5. Помстися йому. Переглянь фільм «Дикі історії». Подумай про наречену з останньої історії. Вигадай будь-яку помсту (за умови, що тобі не заманеться його осліпити чи каструвати, помста має бути невеликою, зате приємною). Наприклад, вистав на Фейсбук його дитячу фотку, якої він страшенно соромиться (бо, наприклад, сидить там на горщику). І коли фотка набере сто лайків, тобі полегшає, а він тобі цього ніколи не пробачить. От і добре — принаймні знатимеш, чому він перестав з тобою розмовляти, хоч мовчав би й без того.

От і все. У кого є інші ідеї? Можемо це обговорити!

Івадзару, та, що все скаже.

* * *

Наталія відкрила Лінчиного блога щойно отримала від неї посилання.

«Як позбутися кохання до хлопця, який щойно тебе покинув — п'ять способів», — прочитала вона. Що ж, дуже доречно. Невже Лінка мала на увазі її? Ні, зрозуміла Наталія, це писала не вона, а ця її подружка. Ну, гаразд. Сумнівно, аби це якось допомогло, але прочитати можна. Їй досі було дуже важко, вона продовжувала думати про Марціна. А й справді, якби можна просто взяти — і розкохатися!

П'ять позитивних і п'ять негативних рис. Нічого собі... А які власне позитивні риси в Марціна? Що ж, він був ніжним... Та лише спершу, коли вони щойно почали зустрічатися. Наталія любила, коли він її обіймав. Та хіба це його позитивна риса? Ні, узагалі-то ні. Чорт, вона не могла пригадати жодних інших позитивів. Суцільні вади й негатив. Він ніколи не купував їй квітів, не робив компліментів, без кінця дорікав, навіть цілуватися не хотів так часто, як раніше. А ще він не був дуже розумним, як на неї, та йому бракувало амбіцій. Дуже товариським його теж не назвеш, мовчун, та ще й скупий до всього. Або просто бабок не мав. Або і те й інше, води їй пошкодував купити. Але якщо в нього було стільки негативних рис і жодної позитивної, чому вона взагалі з ним зустрічалася? Чому закохалася, якщо він їй не підходив?

Наталія відчула десь усередині болючу, крижану пустку.

Читала далі. Віртуальний похорон їй не дуже сподобався. Помста теж... Дівчина замислилася про описану тут свободу. І що, тепер вона почувається вільною? Мабуть, що ні, з ним вона теж почувалася так само, бо він нічого їй не нав'язував. Хіба що іноді був трохи невдоволений, як-от тоді, коли вона пила пиво, але ж не настільки, щоб категорично їй щось забороняти. Та й не зустрічалися вони так часто, щоб Наталія відчула якесь обмеження свободи. І жодної неприємної сцени дівчина теж не пригадувала, ну, може, крім тієї, що в кафе, коли Марцін відмовився купити їй воду. Справді, це подіяло. Щойно вона починала за ним сумувати — як пригадувала той випадок, і їй відразу легшало.

«А чого, навіть дуже непогана стаття, — подумала Наталія. — Може, не все воно відбувається так, як це написала авторка, але принаймні можна спробувати». І Наталія навіть прокоментувала текст, написавши кілька схвальних слів. Для Лінки цей блог дуже важливий, тож нехай порадіє.

* * *

До Лінчиного класу цього року прийшла нова вчителька англійської. Лінка навіть не здивувалася, бо вчителі в її шкільному житті змінювалися так часто, що вона вже й не пригадувала, як усіх звали. Мабуть, вони знаходили собі кращу роботу. Так чи сяк, а їй із ними не щастило. Нову вчительку звали Сильвія Соколовська. Вона була тендітною на вигляд, із короткою стрижкою. Лінка подумала, що пані Сильвія мусить бути дуже сміливою: вона давно не бачила жінки з таким коротким волоссям. Зачіска чудово підходила до вдачі вчительки, енергійної й сповненої завзяття. Лінці вона справді подобалася, тож їй тим більше було ніяково, що в неї досі немає підручника. На початку вересня вони ще закінчували старий підручник, тому проблем не виникало, але вже настав жовтень, і вони два тижні, як працювали з новим. Може, його просто поксерити, та й годі?

— Open your books on page twelve, — пролунало в класі, і Лінка підсунулася до Інес.

На щастя, подруга підручник мала. Гірше вийшло із вправами, бо їх треба було виконувати просто в робочому зошиті. А писати обом одночасно було неможливо. Отож після слів «Now open your workbooks», Лінка отримала зауваження.

— Скільки мені ще доведеться чекати, доки весь клас матиме підручники й робочі зошити? — поцікавилася вчителька. Цього разу вона справді розсердилася. Бо без підручника виявилася не лише Лінка. У класі принаймні п'ятеро осіб мали таку саму проблему.

— Ви в приватній школі. Ваші батьки сплачують за навчання. Припускаю, що й підручники вони собі можуть дозволити...

— Моя мама каже, що підручники англійської задорогі. Вони удвічі дорожчі за інші, — озвалася Лінка. — А ви не знаєте, чому?

— Гадки не маю, та якщо тебе це так цікавить, можеш запитати у видавництві. Може, там тобі пояснять. Та в будь-якому випадку я не миритимусь із такою ситуацією. Можеш собі зробити ксерокопію, але наступного разу мусиш мати і зошит, і книжку. Решти це теж стосується, — і вона суворо поглянула на клас.

Лінка помітила, що ця суворість удавана. Певне, учителька думає, що інакше учні вилізуть їй на голову. «І, звісно, вона права», — подумала дівчина.

А загалом це гарна ідея — розпитати у видавництві. Якби вдалося туди поїхати чи бодай подзвонити, вийшла б класна стаття. Можна б ще було перевірити, як із цим справи в інших країнах. Лінка відчула знайоме збудження. Вона знайшла тему. Зрозуміло, що для будь-якого журналіста гарна ідея — це головне.

Удома перевірила, де знаходиться