Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"

- А чого це ми маємо іти геть? Це не ми на побаченні з учителем. Нехай їм буде незручно!

І міцно тримаю подругу потягнута її до столика. Правда ми вибрали найвіддаленіший і найнепомітніший.

- Я не розумію... – продовжила свої роздуми запиваючи пасту з креветками томатним соком. – Якщо він любить цю вчительку... Навіщо цей цирк з Вольською? Та й вона... Не взірець вірності.

- Не знаю... Вольська спочатку бігала за Савчуком. Але, коли зрозуміла, що всі її зусилля даремні, то переключилася на Воронівського. Після смерті мами він дуже змінився. Перестав спілкуватися з усіма крім Роми та Іри. Ніхто не знає, чого від нього очікувати.

- А чому з Савчуком у неї не вийшло? – я намагалася найти хоч якесь логічне пояснення тому знімку від аноніма.

- Рома дуже розумний. Він бачить її наскрізь. А ще серйозний. У нього досі не було ніяких відносин. А ще сильний і... Красивий. – її щоки залилися рум’янцем.

- Він тобі подобається, так?

Вона лише сором’язливо посміхнулася відвернувшись. І в цю мить я спіймала на собі погляд Костянтина. Їсти вмить перехотілося. І той шматок мало в горлі не застряг. Хвилинний порив щось собі довести був помилкою. І справа не тільки в тому, що незручно йому. Мені самій некомфортно. Я ніяк не могла розслабитися і відпочити насолодившись моментом. Ще й Софію втягнула в нашу неоголошену війну.