Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Після нічного переляку капітана Буряка слідопити зрозуміли, що вони вже зовсім близько до розгадки.

Щось вийшло з млина.

Чи хтось.

І тепер вони повинні були дізнатися правду.

А де найкраще шукати правду?

Там, де вона була захована.

— Ми повинні оглянути територію біля млина, — сказав Максим, коли вони зібралися під старим дубом біля ставка.

— А що саме ми шукаємо? — запитав Тимко.

— Щось, що дасть нам підказку, як це місце пов’язане з тим, що відбувається.

Іван скептично підняв брови.

— Наприклад, вивіску з написом "Тут живе чудовисько"?

— Наприклад, сліди, предмети, що могли залишитися ще з тих часів, коли зник Ковтун, — уточнила Соломія.

— Чудово, — пробурчав Іван. — Ще й археологи з нас тепер.

— Ну, якщо хочеш, можеш не йти, — підморгнув Тимко.

— Ой, та я вже все одно приречений, — зітхнув Іван.

— Гаразд, тоді беремо ліхтарики, лопатку і йдемо, — сказав Максим.

— Чудово. І хто буде копати?

— Ти, Іване, ти, — посміхнулася Соломія.

Іван лише закотив очі.

Вони вирушили до млина на заході сонця, щоб бути на місці саме в той час, коли Галя знову почне неспокійно мукати.

Корова не підвела.

Щойно вони дійшли до її двору, вона знову повернула голову до млина і почала видавати глухі звуки.

— Все, це офіційно, — сказав Іван. — Ця корова більше за нас знає.

Вони пройшли через високу траву, підходячи до стін млина.

Максим озирнувся.

— Нам треба шукати щось незвичайне.

Соломія подивилася на двері.

Вони були прочинені.

Ніякого замка.

— Ви бачили? Тут немає ніякого замка, — сказала вона.

— Може, його просто зняли? — припустив Тимко.

— Може… — задумався Максим.

Але щось у нього не сходилося.

Ці двері мали бути зачинені.

Але тепер вони відчинялися і зачинялися самі.

А що, якщо колись їх зачиняли спеціально?

І тут…

— Гей! Щось є! — крикнув Іван.

Всі різко повернулися.

Іван стояв біля основи млина і щось відкопував у землі.

Він нагнувся, витягнув щось із трави і потряс у повітрі.

— Дивіться!

Максим підбіг ближче.

У руці Івана був старий, іржавий замок.

Він виглядав старим, але міцним.

І було щось ще.

Він був зірваний із силою.

Метал був погнутий, неначе хтось вирвав його прямо з дверей.

Соломія торкнулася замка пальцями.

— Це ж той самий, яким зачиняли млин.

Тимко пильно подивився на нього.

— Він не просто відкритий…

— Його вирвали. — закінчив Максим.

Настала тиша.

Кому знадобилося виривати замок із дверей?

Що було всередині?

А головне…

Це вирвали ЗЗОВНІ чи ЗСЕРЕДИНИ?

Іван першим порушив мовчання.

— Все, мені не подобається ця історія.

— Вона нікому не подобається, — відповів Максим.

Соломія обережно покрутила замок у руках.

— Якщо цей замок було зірвано…

— То це означає, що колись хтось або щось тут було замкнене, — сказав Максим.

— І воно вибралося? — запитав Тимко.

— Або… — Іван зробив паузу. — Або його випустили.

Діти ще довго дивилися на старий замок.

Він був маленьким, але страшним доказом того, що в цьому млині давно сталося щось серйозне.

Максим перевів погляд на Бублика.

Кіт стояв трохи осторонь, не моргаючи, дивився на двері.

— Ти щось відчуваєш? — пошепки запитав Максим.

Кіт повільно моргнув.

Потім тихо підійшов до замка, нюхнув його…

І різко відсахнувся, настовбурчивши шерсть.

— От і відповідь, — пробурмотів Іван.

— Це погано, правда? — запитав Тимко.

Максим повільно кивнув.

— Це означає, що млин не просто стоїть тут покинутим.

Він колись був запечатаний.

І тепер, коли замок зник…

Щось або хтось там прокинувся.

Слідопити взяли замок із собою.

Тепер вони мали доказ.

Мали підтвердження, що млин колись спеціально зачиняли.

І вони знали, що це означає щось важливе.

— Ми показуємо це дідові Федору? — запитала Соломія.

Максим повільно кивнув.

— Так. Але він нам не скаже нічого просто так.

Іван хитнув головою.

— Ну, це я вже зрозумів.

— Тоді діємо хитріше, — сказав Тимко.

— Як?

— Дамо йому подивитися на замок… і просто дивитимемося, як він відреагує.

Максим усміхнувся.

— Добре. Тоді завтра зранку йдемо до нього.

Іван здригнувся.

— І якщо він теж почне панікувати?

Максим задумався.

— Тоді ми зрозуміємо, що ми ще не бачили найстрашнішого.

Ніхто нічого не сказав.

Бо вони знали…

Ця таємниця ще не закінчилася.

І ця ніч може бути ще страшнішою, ніж попередня.