Читати книгу - "Срібні очі , Olenka Ing"

Вітер здіймав сухе листя, мов попіл. Ліс дихав напругою. Аліна стояла в центрі, відчуваючи, як амулет б’ється в унісон з її серцем. Вона бачила Ітана, що перевіряв меч, Віталія, що виставляв пастки, і ворога — гіганта в чорній броні, який повільно йшов до них.

— Це пастка, — прошепотіла Аліна. — Він хоче розділити нас.

Ітан кинув на неї швидкий погляд.
— Ми не розділимося. Не цього разу.

Аліна на мить закрила очі. Всередині — хаос:

«Я хочу кричати. Я боюсь. Але якщо я зламаюсь — ми всі впадемо.»

Коли ворог наблизився, Адрам кинув короткий погляд на Ітана:
— Я бачу, ти все ще не навчився прощати.

Ітан стиснув зуби, а Аліна відчула, як хвиля ненависті накрила його. Вона торкнулася його плеча.
— Ітане… поглянь на мене.

Його очі були повні люті, але потім… трохи м’якнули.
— Я не дам тобі загинути, — тихо сказав він.

— Тоді борися не через ненависть, а через любов, — прошепотіла Аліна.

---

Бій почався.

Віталій перший кинувся в атаку — пастки спрацювали, але ворог рухався, мов стіна. Ітан пішов на нього зліва, Аліна — з амулетом у центрі.

Вона відчула, як хвиля сили піднялась усередині. Навколо засвітилися тіні минулого: маленький Ітан, який шукає загубленого брата, маленька Аліна — перелякана серед руїн дому.
«Це ми… Ми всі були зламані… Але тепер разом.»

Аліна підняла руки — і вибух світла змусив ворога відступити. Ітан скористався шансом, ударивши мечем у слабке місце броні. Віталій стріляв з арбалета, тримаючи оборону.

---

Кульмінація.

Аліна відчула, що сили закінчуються. Коліна тремтіли, серце калатало. Вона впала навколішки.

— Ні! — закричав Ітан, кинувшись до неї. — Тримайся!

Він упав поруч, обіймаючи її.
— Ти не можеш… — його голос зривався.

— Можу, — прошепотіла вона, дивлячись у його очі. — Бо ти тут.

І раптом — хвиля тепла, потужна, як вибух. Амулет засяяв у її руках, розширюючи поле сили. Чорна броня тріснула, ворог захитався й упав.

---

Після бою.

Віталій важко сів на землю, витираючи кров з обличчя. Ітан притискав Аліну до себе. Вона втомлено сміялась крізь сльози.

— Ти… чудовий, знаєш? — захрипло прошепотіла вона.

— Ти теж, — усміхнувся Ітан, торкаючись її чола. — Навіть більше.

Аліна здригнулась. Вперше вона відчула: її серце, хоч і належало місії, все більше належить йому.

---

Остання сцена.

З лісу вийшов Еріан. Його погляд зупинився на поваленому ворогові.

— Ви думаєте, це кінець? — тихо промовив він. — Це тільки початок. Адрам ще не грав усіма фігурами.

Аліна підвелась на ноги, тримаючись за Ітана.
— Нехай приходить. Ми будемо готові.

І коли зорі з’явилися на небі, вони вперше відчули:
разом вони можуть усе.

---

Кінець розділу 20.