Читати книгу - "Пісок і вино, MissStory"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ти сказала?! — Ізабель підвелася з крісла, наче її вдарили.
Служниця, що принесла новину, відступила крок назад.
— Пані, я лише переказала… Аміра чекає дитину. Від того мавра. І вона більше не бачиться з Дієго.
Ізабель повільно опустилася назад. На її обличчі спершу застигло здивування, потім — полегшення. Вона довго сиділа мовчки, дивлячись крізь вікно, де заходило сонце. Її руки стискали шовкову хустку, якою вона колись витирала сльози після зустрічей з ним.
— Отже… вона його покинула. — У голосі прорізалась мрія. — Він повернеться до мене. Я зачекаю. Він не може бути без мене.
Але дні йшли, а Дієго не повертався.
Навпаки — він мовчав, зник з її життя, зник з життя всіх.
Він став тінню того, ким був колись.
Дієго поринув у службу. Його серце, розірване від болю, він сховав за залізною дисципліною.
Тепер казарми стали його домом, а шабля — єдиним другом.
Він почав тренувати курсантів з подвійною суворістю. Його накази були чіткі, жорсткі, без місця для компромісу. В погляді — холод. В голосі — крига. У діях — блискавка.
Командири помітили. Хтось захоплювався. Хтось боявся.
Але всі погоджувались в одному: Дієго де Рохас став воїном, якому не було рівних.
Він швидко отримав нове звання. Вплив зростав.
Ізабель стежила. Спостерігала здалеку. Сподівалась. Але він більше не переступав її поріг. Не дивився в її бік.
Аміра ж тим часом готувалася до народження дитини.
В її оселі панувала тиха радість. Матір вправно розкладала дитячі пелюшки, Жасмін приходила частіше, Хасан лагодив двері та вікна, ніби хотів зміцнити не тільки дім, а й їхню сім’ю..
В той час оголосили капітуляції Гранади
Католицькі монархи пообіцяли:
Дозвіл мусульманам зберігати свою віру, мечеті та закони шаріату; Гарантії особистої безпеки, свободи мови, звичаїв і майна; Право залишитися в місті або залишити його з усім майном.Хасан більше не був у розшуку
Про це дізналися випадково. Хтось пошепки передав новину.
Аміра знала, хто посприяв що за Хасана забули. Всих заворушників повстання вже давно не бачили в місті. Не питала. Просто притисла долоню до грудей, де ще жевріло одне-єдине ім’я.
Вона вже не плакала за Дієго.
Життя текло, як ріка. Спокійно, розмірено. Але іноді, коли вітер приносив запах лаванди, або коли вона бачила на горизонті вершника в тіні, її серце стискалося.
Вона не знала, що він бачив її.
Кілька разів. Здалеку. Непомітно.
І що кожного разу він зупиняв подих, коли її погляд майже торкався його.
Але не наважувався наблизитись.
Бо пообіцяв собі: якщо вона щаслива — він більше не стане для неї бурею.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок і вино, MissStory», після закриття браузера.
