Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Катрін блаженно потягнулася, ще на мить занурюючись у тепло ковдр і сонне дихання Жана поруч. Її погляд ковзнув по його спокійному обличчю, і, зітхнувши, вона обережно підвелася, вдягаючись у тиші ранкового світання.

На палубі її зустріло сліпуче сонце, що золотом лилося по відполірованих дошках палуби, граючи вітром у вітрилах. Свіже морське повітря наповнило її груди солодким відчуттям волі й сили. В цю мить вона почувалася не жінкою — стихією.

До неї наблизився Поль.

— Граф прокинувся. Намагався встати з ліжка і проколоти тебе шпагою, — з легкою іронією повідомив лікар.

Катрін усміхнулася. Вона пішла до каюти, відданої Шарлю де Борро. Перед дверима вона спинилася, поправила маску і глибоко вдихнула.

У напівтемряві каюти граф лежав на ліжку. Його бліде обличчя зберігало вираз страждання, але очі спалахнули вогнем гніву, щойно він побачив її.

— Що прийшла знущатися з пораненого? — холодно кинув він.

— Анітрохи. Я не звикла глузувати з тих, хто слабший, — спокійно відповіла вона.

Борро вдивлявся в її постать. У його очах тліла підозра.

— Ти мені когось нагадуєш... Чорний Янголе. У тебе є жести, манери… Я бачив їх у людини, яку… колись дуже любив.

Серце Катрін пропустило удар, але вона не подала виду.

— Але це не можеш бути ти, — прошепотів він. — Вона була лагідною, доброю. А ти — знищуєш кораблі, вбиваєш людей… заради чого?

— Люди змінюються, графе, — промовила Катрін. — І не завжди смерть є джерелом насолоди. Але іноді вона — неминуча.

— Не вірю… Ти просто хочеш отримати викуп за мене, — просичав він.

Катрін підійшла до вікна. Океан, безкрайній і вільний, хвилювався в променях сонця.

— Можливо. Я ще не вирішила, — промовила вона тихо.

Шарль підвівся. Його рухи були різкими, рішучими. Він підійшов і, схопивши її за плече, рвучко повернув до себе. З голови Катрін злетів капелюх, і її густе, чорне, мов воронове крило, волосся впало на плечі.

Граф завмер.

— Цього... цього не може бути… — його голос здригнувся. — Мої очі не помиляються. Це ти…

— Так, Шарлю. Це я. І я — не та, якою ти мене пам’ятаєш.

— Якщо я розповім Франсуа, що графиня де Арсен — це й є Чорний Янгол?

— Принц уже знає, — перервала вона спокійно. — Він дізнався до балу. Але пообіцяв мовчати. І я йому вдячна за це. А тобі краще теж тримати язик за зубами. Інакше…

— Що? — посміхнувся Борро. — Повернешся до мене зі шпагою?

— Ні. Але не змушуй мене ставати твоїм ворогом, Шарлю.

Він мовчав, а вона вже прямувала до дверей.

— Поля тобі пришлю. Ще зарано тобі вставати.

— Ми ще не закінчили, Катрін!

Та двері вже зачинилися за нею. Але граф рушив слідом. На палубі морський вітер бив у вітрила.

— Я ж казала, що тобі рано вставати! — суворо кинула вона, розвертаючись до нього.

— Почуваюся чудово! — з викликом промовив він.

І справді — у його очах з’явилося життя, щоки почервоніли, і голос звучав твердо.

— Гаразд. Дихай повітрям, але не заважай мені, — сказала вона.

— Як накажеш, капітане, — з легкою усмішкою відповів граф.

Катрін хотіла щось додати, але стрималась. Вона впевнено пішла до штурвалу, де змінила Жана. Її судно взяло курс — на Тортугу.

* * *

— Корабель по правому борту! — пролунав крик вахтового.

Катрін миттєво передала штурвал Джойсу і, піднявши підзорну трубу, вдивилася в горизонт.

— Купецький... — прошепотіла з холодним інтересом. — Каноніри до гармат! Право керма! Добре! Тримати курс!

Вона відчула, як адреналін заграв у венах. Але її погляд випадково зустрівся з очима Шарля. Той стояв на палубі, блідий, розгублений.

— Ти збираєшся нападати? — його голос був сповнений глибокого здивування.

— Зійди в каюту і не заважай! — огризнулася Катрін, не слухаючи його.

— Ти не можеш цього зробити! Там — люди! — голос його став різкішим, у ньому прозвучав заклик до її серця, до тієї частини, яку він пам’ятав.

Вона примружила очі, і промовила холодно й твердо:

— Це мій корабель, і я робитиму на ньому те, що вважатиму за потрібне!

— Я тобі забороняю! — крикнув він, роблячи крок до неї. — Це різанина! Це злочин!

Але вона вже підняла руку.

— Вогонь! — пролунало в повітрі, мов грім.

Гармата загреміла, і ядро з воєм вдарилося в борт купецького судна. Дерево розлетілося трісками, закричали перші поранені.

— КАТРІН! — закричав Борро, але його голос потонув у загальному шумі підготовки до другого залпу.