Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вогнем і мечем. Том перший 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогнем і мечем. Том перший"

461
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогнем і мечем. Том перший" автора Генрік Сенкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 133
Перейти на сторінку:
у вічі Богунові, але не побачив у них ні зухвалості, ні виклику. Обличчя молодого отамана ясніло ввічливою веселістю, так уміло вдаваною, що вона могла ошукати найнедовірливіше око.

Намісник уважно придивлявся до Богуна, бо тоді, в темряві, не міг розгледіти його рис. Тепер він побачив молодця стрункого, як тополя, смаглявого, з пишними чорними звислими вусами. Веселість на обличчі отамана пробивалася крізь українську задумливість, як сонце крізь туман.

Чоло в нього було високе, на нього спадала чорна чуприна у вигляді гривки, укладеної окремими пасмами й рівненько підстриженої над чорними бровами. Орлиний ніс, роздуті ніздрі й білі зуби, що блищали при кожному усміху, надавали всьому обличчю трохи хижакуватого вигляду, але взагалі це був тип краси української — буйної, барвистої і молодецької.

На диво чудовий убір також відрізняв степового молодця від одягнених у кожухи князів. На Богуні був жупан із тонкої срібної парчі й червоний кунтуш — кольори ці носили всі переяславські козакії. Підперезаний він був креповим кушаком, із якого на шовкових перев’язях звисала дорога шабля; але і шабля, і убір меркли поряд із багатством заткнутого за кушак турецького кинджала, ручка якого була так усіяна камінням, що аж іскри з неї сипалися. Глянувши на так убраного чоловіка, можна було подумати, що то радше якийся високородний панич, аніж козак; до того ж його вміння вільно триматися і великопанські манери не виказували в ньому низького походження.

Підійшовши до пана Лонгіна, він вислухав історію про пращура Стовейка і про стинання голів трьом хрестоносцям, а потім звернувся до намісника і, ніби між ними нічого не сталося, невимушено спитав:

— Ваша милость, я чув, із Криму повертається?

— Із Криму, — сухо відповів намісник.

— Бував там і я. І хоч у Бахчисарай не заглядав, але сподіваюся, що й туди загляну, якщо деякі приємні вісті підтвердяться.

— Про які це ти, добродію, вісті говориш?

— Ходять чутки, що коли наш король милостивий із турчином війну почне, то князь-воєвода у Крим із вогнем і мечем навідається, і чуткам цим раді на всій Україні й на Низу, бо якщо під його проводом не погуляємо ми в Бахчисараї, то вже й ні під чиїм.

— Погуляємо, Бог свідок! — озвалися Курцевичі.

Поручикові сподобалася повага, з якою отаман відгукнувся про князя, тому він усміхнувся і вже лагіднішим тоном сказав:

— Тобі, добродію, як бачу, замало походів із низовими, у яких ти вкрив себе славою.

— Мала війна — мала слава, велика війна — велика слава. Конашевич-Сагайдачний не на чайках, а під Хотином її здобував.

Цієї миті двері відчинилися, і до кімнати спроквола зайшов Василь, найстарший із Курцевичів, якого вела попідруч Гелена.

Це був чоловік зрілого віку, блідий і худющий, з аскетичним і змарнілим обличчям, яке нагадувало візантійські лики святих. Довге волосся, рано посивіле від нещастя й болю, спадало йому на плечі, а замість очей виднілися дві червоні впадини; у руці він тримав мідний хрест, яким почав хрестити кімнату і всіх присутніх.

— Во ім’я Бога і Отця, во ім’я Спаса і Пресвятої Богородиці! — почав він. — Якщо ви апостоли і добрі вісті несете, ласкаво просимо до християнської оселі. Амінь.

— Даруйте, добродії, — буркнула княгиня. — Він несповна розуму.

Василь же й далі хрестив усіх і говорив:

— Як сказано у «Трапезах апостольських»: «Ті, що пролили кров за віру, спасенні будуть; ті, що загинули заради благ земних, зиску або здобичі, прокляті будуть…» Помолімося ж! Горе вам, браття! Горе й мені, бо заради здобичі чинили ми війну! Боже, помилуй нас грішних! Боже, помилуй… А ви, мужі, що прибули здалека, які вісті несете? Чи апостоли ви?

Він замовк і, здавалося, чекав на відповідь, тому намісник за хвилю відповів:

— Недостойні ми такого високого чину. Ми всього-на-всього жовніри, за віру ладні вмерти.

— Тоді спасенні будете! — мовив сліпий. — Але для нас іще не настала година спасіння… Горе вам, браття! Горе й мені!

Останні слова сказав він майже стогнучи, і такий незмірний розпач був у нього на обличчі, що гості не знали, що їм робити.

Тим часом Гелена посадила його на стілець, а сама, вислизнувши у сіни, відразу ж повернулася із лютнею в руці.

Тихі звуки полинули кімнатою і, вторуючи їм, князівна почала співати релігійну пісню:

Крім тебе, хто мені, о Боже,

Спочинок дасть у горі і в біді?

Всевишній, гріх од мене відведи,

Бо хто ж мені, крім тебе, допоможе?[31]

Незрячий відкинув голову назад і слухав слова пісні, які, здавалося, діяли на нього мов цілющий бальзам, бо з обличчя княжича поволі зникали біль і страх; нарешті голова його впала на груди, і він залишився сидіти, нібито у напівсні або напівзаціпенінні.

— Якщо співати не перестаючи, він і зовсім заспокоїться, — тихо сказала княгиня. — Бачите, добродії, божевілля його полягає в тому, що він увесь час чекає апостолів, і хоч би хто до нас приїхав, він одразу ж виходить питати, чи не апостоли…

А Гелена співала далі:

Дай, праведний, снагу, хоч невелику,

В пустелі шлях зорею освіти.

І стану нездоланним я тоді,

Всесильний Боже, Отче превеликий.

Ніжний голос її звучав дедалі сильніше, і з лютнею в руках, з очима, зведеними вгору, вона була така чарівна, що намісник очей від неї не міг одвести. Він задивився в неї, потонув у ній, забув про все на світі.

Із захоплення вивели його тільки слова старої княгині:

— Годі! Тепер він уже не швидко прокинеться. А тим часом прошу ваших милостей повечеряти.

— Просимо на хліб і сіль! — і собі відгукнулися слідом за матір’ю молоді Булиги.

Пан Розван, як галантний кавалер, подав руку княгині, а пан Скшетуський, побачивши це, враз кинувся до князівни Гелени. Серце, наче віск, розтануло в ньому, коли він відчув на своїй руці її руку. Очі в нього аж засяяли, і він промовив:

— Мабуть, і янголи небесні ліпше не співають, ласкава панно.

— Грішиш, рицарю, порівнюючи мій спів із янгольським, — відповіла Гелена.

— Не знаю, чи грішу, але напевно те, що залюбки дав би собі очі випекти, аби тільки до смерті спів твій слухати. Ой, що це я кажу! Адже сліпим я не зміг би бачити тебе, що теж було б мукою нестерпною.

— Не кажи так, ваша милость, бо поїхавши від нас завтра, завтра нас і забудеш.

— О, цього не станеться, бо я тебе, ласкава панно, так покохав, що довіку іншої розкоші знати не хочу, а цієї — ніколи не забуду.

Враз обличчя князівни взялося пурпуровим

1 ... 20 21 22 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнем і мечем. Том перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогнем і мечем. Том перший"