Читати книгу - "Розгром"

їх б’ють. Всі. І баби горшками… Хоч і пізно, але усвідомлюють, що ось тут, на Україні вони зломили собі хребет… І то непоправно. Він ще тримається купи по інерції, спаралізований, але до падіння вже близько… Вони починають розуміти, де корінь їхньої поразки, чому вони програють війну: саме тому, що нас — велику, многомільйонову і культурну націю — потрактували перед лицем ста інших націй, як худобу, і хотіли списати геть, зітерти з лиця нашої ж землі, плюнувши нам в лице… Ну, й мають…

КАТРЯ:

— Але ж для нас… І так зле — і так зле…

ОЛЬГА:

— Твоя правда… Я й не маю ніяких ілюзій… Ситуація для нас трагічна… Ніби…

— «Ніби?..»

Павза. ОЛЬГА подивилась на Грицеве малювання, на пакунок з медикаментами…

— Так, ніби… Себто на перший погляд… Про що ви тут говорили без мене?

ГРИЦЬ:

— Отам лежать сірники… Припали мені… (ОЛЬГА припалює йому люльку). — От-так собі пускаємо дим у повітря… Мала вичитала в газетах про наше азіятське походження, про комплекс меншевартісности, про нашу інтелектуальну вбогість, зіпсованність і т. д… Та й зажурилась.

ОЛЬГА:

— В українських газетах?

ГРИЦЬ:

— Ні, в «українських», тобто в газетах для українців, писаних ламаною мовою…

ОЛЬГА засміялась:

— Ну, і що?

ГРИЦЬ:

— А я хотів тебе спитати… Як на твою думку?..

ОЛЬГА:

— На мою думку? (махнула рукою) — Вони нас знають так, як і марсіян… А твердять — бо так хочуть. Тільки ж одного твердження мало, треба ще довести… (павза). — Життя їм підсуває інше твердження. І від цього твердження — чужих кидає в сказ, а своїх у піт…

КАТРЯ стримано сміється.

ГРИЦЬ:

— От, бач, мала!..

ОЛЬГА:

— Я вже вгадую суть ваших розмов… Катря зідхає, бо перемучена й перелякана, а Гриць пахкає люлькою й саркастично іронізує… Хочу від себе тільки дещо додати… Чуєш Катре?! Це тяжко — все, що ми переживаємо, а особливо тепер. Але не так все є погано… Отже… (павза). — Мене щось напала охота говорити. Якби я була забобонна — сказала б, що не перед добром… Ну, ну, Катре, не дивись на мене так перелякано… А ти собі малюй… Можете слухати, можете ні, — я хочу виговоритись. Якщо моя «промова» буде довга — хай хтось обірве… (павза).

КАТРЯ дивиться на Ольгу пильно, здивовано, стривожено.

ОЛЬГА, хапаючи кінець думки:

— Життя підсуває інше твердження… Нам не важно, що про нас думають вороги. Важливіше — що ми самі про себе думаємо, важливіше — усвідомити, хто ми насправді. Важно, любі мої, знайти себе, збагнути своє історичне призначення. А знайшовши і збагнувши, зуміти бути послідовним і чесним з собою до кінця. Чи не так?

КАТРЯ:

— Так…

ГРИЦЬ:

— Так…

ОЛЬГА:

— І от я дивлюся на вас і часто думаю: і Гриць, і ти, Катре, і Я, і Андрій, і всі його товариші й друзі, і Максим, і його брати, і безліч-безліч інших, гнаних і розкиданих по всіх прірвах, безліч живих і вже поляглих, і тих, що посивіли передчасно, і тих, що підростають ще, — хто ми? Хто ми, ті, що їх всі хочуть заперечити, або взагалі не припускають нашого існування?!. Ось так вдумайтесь глибоко. Хто ж ми? Чи ми щось, чи ми ніщо? Чи ми випадковість, чи закономірність, чи ми осуга лише на воді, а десь існує нація поза нами, і історія — українська історія — йде поза вами?.. Ось так я собі думаю… І найперше — я констатую кожен час і кожну хвилину, що нація наша сьогодні — це МИ. Так. Поза нами — лише уламки різної величини й різної вартости. Ми ж становимо центр і суть. Біологічну й духовну. Хай постулатів тієї духовости ще не списано на скрижалях, але то нічого, всьому свій час. Факт, що вона існує, як існуємо ми.

Хто ж, зрештою, ми? Ми — це ціле покоління, яке виросло в таку епоху і в такій потрясаючій велетенській трагедії, я б сказала, апокаліптичній трагедії (першій у вселюдській історії), яку не кожен і не зразу здібен охопити розумом. Ми зросли в тій трагедії, де виживають лише сильні духом, виходячи з неї безмежно загартованими… І ми те покоління, що виросло і вигартувалось. Покоління, якого найменше страшить смерть, а найбільше страшить безчестя. Чи так, Катре?

КАТРЯ:

— Так… Це так!..

ОЛЬГА:

— Я порівнюю це покоління з усім іншим, колись баченим, чутим і от тепер пізнаваним, з цілої Европи прийшлим сюди… Ні, ми формуємось, як окрема історична сила, безсумнівна й реальна, і для багатьох не зрозуміла й чужа. Для багатьох ми не вміщаємось в рямці їхніх понять. Вони нас заперечують, — чужі й «свої». Але вони нас не просто заперечують, не так собі ігнорують, ні, вони нас поборюють…

З погляду Політбюро ВКП (б) — з погляду офіційної совєтської доктрини — ми підлягаємо винищенню, бо ми найстрашніше для них, — їхнє заперечення, володарі «завтра». Завтрашній день, і то великий день Українського народу.

З погляду «рідних» хуторян та малоросів — ми так само підлягаємо винищенню. І вони б нас винищили, якби могли. Вони при згадці про нас заплющують очі від жаху… Бо розуміють, що саме наше існування викреслює їх і всі їхні худосочні аспірації та претензії геть…

З погляду представників старої Росії — те саме, що й з погляду нової…

З погляду німців — ми особливо підлягаємо винищенню. Бо вони вірно схоплюють, що саме ми є мізком, нервами, головою сьогоднішньої української нації. І що та голова не йде і ніколи не піде на компроміс. Тільки… Вони ще ніяк не можуть розгадати загадки — як це так? — ми, бідні дикуни, до їхнього приходу боролись проти московського большевизму, сплачуючи колосальні жертви. А як тільки прийшли вони — велика нація світу, такі засліплююче блискучі, «так багато обіцяючі про нову Европу, — ми, замкнувши уста, заховуємо невтралітет. Замість кинутися й лизати їм пантофлі та з ентузіязмом іти за них на смерть, — ми зберігаємо понурий невтралітет… Та вони відчувають, що за тим „невтралітетом“ стоїть пекельна зненависть до обох. Більше того — вони відчувають, що то не просто сліпа зненависть, а що та зненависть сперта на почутті вищости і підперта колосальною потенціяльною силою…

Вони стікають кров’ю на фронтах, вони забезпечуються всіма останніми засобами з усіх боків, а ми тим часом існуємо, як загрозлива реальність, — хай і розпорошене, замкнене, мовчазне, але велике покоління, незнищиме в своїй історичній потенції. Розумніші з них розгадують суть: ми чекаємо. Спокійно чекаємо на слушний момент для