Читати книгу - "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"

Гаррі з усіх сил намагався не панікувати. Великий годинник над розкладом показував, що в нього є ще десять хвилин, аби сісти на потяг до Гоґвортсу, але він не знав, як це зробити. Він застряг посеред вокзалу з валізою, яку не міг підняти, з повними кишенями чародійних грошей і великою совою.

Геґрід, мабуть, забув дати йому якісь настанови; ну, скажімо, постукати по третій цеглині зліва, як стукали вони, йдучи на алею Діаґон. А може, дістати чарівну паличку й постукати по квитковій касі між дев'ятою й десятою платформами?

Цієї миті позаду йшли якісь люди, і Гаррі почув уривок розмови: «...звичайно, повно маґлів...»

Гаррі рвучко озирнувся. Пухкенька жіночка розмовляла з чотирма вогненно рудими хлопцями. Кожен хлопець штовхав перед собою десь таку саму валізу, як у Гаррі, і крім того, вони мали сову.

Гаррі попхав свій візочок за ними, і серце йому мало не вискакувало. Вони зупинилися, і він став коло них досить близько, аби чути, про що вони говорять.

- Так, а який номер платформи? - спитала мати хлопців.

- Дев'ять і три чверті! - пискнула маленька, теж рудокоса дівчинка, що трималася за її руку. - Мамо, можна і я поїду...

- Джіні, треба підрости, заспокойся. Гаразд, Персі, іди перший.

Найстарший на вигляд хлопець почимчикував до дев'ятої й десятої платформ. Стежачи за ним, Гаррі намагався навіть не кліпати, щоб нічого не проґавити. Але тільки-но хлопець підійшов до перегородки між платформами, його заступила велика юрба туристів, і коли нарешті пройшов останній рюкзак, хлопця вже не було.

- Фред, ти наступний, - звеліла пухкенька жіночка.

- Я не Фред, а Джордж, - обурився хлопець. - Шановна, і ви ще називаєте себе нашою мамою? Невже ви не бачите, що я Джордж?

- Вибач, любий Джордже.

- Жартую, я Фред, - усміхнувся хлопець і пішов.

Близнюк гукнув услід, щоб він поспішив, і той, напевне, послухався, бо наступної миті його не стало - але як йому це вдалося?

Тепер уже третій брат заквапився до турнікета, де компостують квитки. Ось він майже там, - і враз, цілком несподівано, його ніде немає.

Що залишалося робити?

- Перепрошую, - звернувся Гаррі до пухкенької жінки.

- Вітаю, любий, - відгукнулася вона. - Вперше до Гоґвортсу? Рон також новенький.

Жінка показала на останнього, найменшого сина. Він був високий, худий і довгов'язий, мав ластовиння, великі руки й ноги та довгий ніс.

- Так, - признався Гаррі. - Але річ у тому... у тому, що я не знаю, як...

- Як знайти платформу? - лагідно підказала жінка, і Гаррі ствердно кивнув.

- Не журися, - мовила вона. - Треба просто йти до турнікета між дев'ятою й десятою платформами. Не зупиняйся і не бійся, що наскочиш на нього, це дуже важливо. Якщо переживаєш, то найкраще взяти й побігти. Давай, біжи поперед Роном.

- Е-е... добре, - кивнув Гаррі.

Він розвернув візочок і придивився до турнікета, що видавався досить міцним. Почав іти до нього. Пасажири, які прямували до дев'ятої й десятої платформ, штовхали Гаррі, і він пришвидшив ходу. Ще трохи - і він просто вріжеться в той компостер для квитків... Пхаючи візочок, Гаррі побіг... турнікет наближався, а він уже й зупинитися не міг... візочок тягнув його за собою... лишалося ще півкроку, і Гаррі заплющив очі, чекаючи зіткнення...

Але нічого не сталося... він біг і далі... тоді розплющив очі.

Біля платформи, заповненої людьми, стояв яскраво-червоний паротяг. Угорі на ньому був напис: «Гоґвортський експрес, 11-та година». Гаррі озирнувся й на місці квиткового компостера побачив ковану залізну арку з написом «Платформа номер дев'ять і три чверті». Він таки досяг свого.

Над головами гомінкої юрби слався дим паротяга, а між ногами снували коти найусілякішої масті. Роздратоване ухання сов перекривало загальний галас і скрегіт важких валіз.

Перші кілька вагонів уже були забиті учнями, дехто з них перехилився з вікон і розмовляв зі своїми родинами, а дехто сварився за кращі місця. Гаррі зі своїм візочком рушив уздовж платформи, шукаючи вільного місця. Він проминув кругловидого хлопця й почув, як той нарікає:

- Бабусю, я знову десь жабку загубив.

- Ох, Невіле, - зітхнула літня жінка.

Навколо хлопця з кісками в стилі регі зібрався невеличкий натовп.

- Дай глянути, Лі, ну, швидше.

Хлопець підняв накривку коробки, яку тримав у руках, і всі пронизливо заверещали, бо звідти вистромилася чиясь довга волохата лапа.

Гаррі пробивався крізь натовп, аж поки майже у хвості потяга знайшов незайняте купе. Спочатку він заніс туди Гедвіґу, а тоді став штурхати і пхати до дверей вагона валізу. Гаррі намагався поставити її на східці, та заледве відривав від землі один її край, і двічі боляче прибив собі ноги.

- Допомогти? - озвався один з рудих близнюків, з якими Гаррі зустрівся коло турнікета.

- Так, будь-ласка, - засапавшись, мовив Гаррі.

- Гей, Фред! На поміч!

З допомогою близнюків Гарріну валізу нарешті запхали до купе.

- Дякую, - сказав Гаррі, прибравши з очей змокрілу чуприну.

- Що це? - зненацька запитав один близнюк, показуючи на шрам у формі блискавки.

- Оце так! - вигукнув другий близнюк. - То ти?..

- Це він, - підтвердив перший близнюк. - Це ж ти? - звернувся він до Гаррі.

- Хто? - розгубився Гаррі.

- Гаррі Поттер, - разом вимовили близнюки.

- А, він! - здогадався Гаррі. - Ну, так, це я.

Обидва хлопці витріщилися на нього, й Гаррі відчув, що червоніє. Аж тут, на превелику його втіху, з відчинених дверей вагона долинув голос:

- Фред! Джордж! Де ви там?

- Мамо, ми тут!

Глянувши востаннє на Гаррі, близнюки вийшли з вагона. Гаррі сів біля вікна і міг нишком стежити за рудоволосою родиною на платформі й чути їхню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку.

- Рон, у тебе щось на носі.

Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.

- Мамо, пусти! - пручався він.

- Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? - глузливо перекривив малого один з близнюків.

- Заткнися! - розгнівався Рон.

- А де Персі? - запитала мама.

- Вже йде.

З'явився найстарший хлопець. Він уже встиг перебратися в чорну гоґвортську