Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Чарівні створіння 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівні створіння"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівні створіння" автора Камі Гарсія. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 124
Перейти на сторінку:
від нього теж пішла.

— Грейс Енн, не так ти розказуєш, — втрутилася тітка Пруденс. — Сайлас Рейвенвуд був надзвичайно ексцентричний і злющий, як ті морози. А у домі в них узагалі бозна-що коїлося: ночами в них горіло світло, і весь час ходив якийсь чоловік у високому чорному капелюсі.

— І вовк! Про вовка розкажи.

Ой, про того вовка чи собаку й розповідати не треба було. Я сам його бачив. Але ж собаки так довго не живуть — це не міг бути той самий пес!

— Ага, Сайлас і вовка тримав. Точнісінько як собаку! — похитала головою тітка Мерсі.

— Але ж бідні ті хлопчики! Вони весь час поневірялися між матір’ю і батьком, а він їх не жалував узагалі. То бив, то нікуди не випускав. Навіть до школи.

— Може, ось чому Мейкон Рейвенвуд ніколи не виходить з дому, — сказав я.

— Та виходить він, — махнула на мене рукою тітка Мерсі. — Я його сотню разів бачила біля ДАРу, увечері якраз, — упевнено сказала вона.

Таке з Сестрами траплялося завжди: півдня вони проводили при тямі, але ж це тільки півдня. Я ніколи не чув, аби бодай одна жива душа бачила Мейкона Рейвенвуда, і мені мало вірилося, щоб він ходив до ДАР роздивлятися облізлі стіни й теревенити з місіс Лінкольн.

Тітка Грейс уважніше придивилася до медальйона на світлі.

— Одне можу сказати — ця хустинка належала Суллі Тредо. Її ще називали Сулла Провидиця. Люди казали, що вона віщує по картах долю.

— Яких картах? Таро? — запитав я.

— А що, є інші карти?

— Ну, гральні є. І карти світу, і мінних полів… — міркувала уголос тітка Мерсі.

— А як ви знаєте, що це її хустинка?

— Ну ось бачиш — у куточку вишиті її ініціали, — відповіла бабця, показуючи мені літери і вишиту під ними маленьку пташку. — Це була її мітка.

— Її мітка?

— Ворожки тоді всі мали якусь мітку. У них колоди карт були краплені, щоб бува їх хто собі не потягнув. Бо для ворожки карти — це все, я точно знаю, — сказала Тельма, сплюнувши з точністю меткого стрільця в урну в кутку кімнати.

Тредо. Це ж Аммине прізвище.

— То це Аммина родичка?

— Звісно. Вона її прапрабабуся.

— А що це за ініціали на медальйоні — ІКВ і ЖКД? Ви про них щось знаєте?

Багато я захотів. Не пам’ятаю, коли востаннє Сестри так довго були при пам’яті.

— Ти що, знущаєшся зі старої жінки, Ітане Вейт?

— Ні, мем.

— ІКВ — це Ітан Картер Вейт, твій двоюрідний прапрапрадід чи навіть пра-пра-прапрадід.

— Так, з математикою в тебе завжди були проблеми, — перебила її тітка Пруденс.

— У будь-якому разі Ітан Картер Вейт — це брат Елліса.

— Брата Елліса Вейта звали Лоусон, а не Ітан. Тому в мене й друге ім’я таке.

— У Елліса Вейта було два брати — Ітан і Лоусон. Тебе назвали на честь них обох Ітаном Лоусоном.

Я намагався подумки відтворити наше родинне дерево, адже бачив його сто разів. Свій родовід на Півдні знає кожна родина. Однак пригадати ім’я Ітана Картера Вейта на тому аркуші, що висів у рамочці на нашій кухні, я не міг. Певно, я все-таки переоцінив здатність тітки Грейс до об’єктивних суджень.

Мабуть, вигляд я мав досить недовірливий, бо за мить тітка Пруденс підвелася зі стільця і сказала:

— У мене є родинне дерево Бейтів у книзі родоводу. Я відстежувала історію усіх Сестер Конфедерації.

«Сестри Конфедерації» — це ще одна організація типу ДАР; трохи менше, але таке ж малоприємне відлуння війни, щось на зразок гуртка за інтересами. Останнім часом члени СК займалися тільки тим, що збирали свої генеалогічні дані для документальних фільмів про війну і серіальчиків типу «Синє і сіре»[8].

— Ось воно, — повернулася на кухню тітка Пруденс. Вона причовгала з величезним альбомом у шкіряній палітурці, з якого стирчав пожовклий папір і старі світлини. Щойно вона перегорнула кілька сторінок, як на підлогу посипалися газетні вирізки і клаптики паперу.

— Ось поглянь… О, Бертон Фрі, мій третій чоловік. Ну хіба ж він не найвродливіший з усіх, з ким я мала шлюб? — запитала вона, показуючи нам потріскане фото.

— Пруденс Джейн, не відволікайся. Ти ж не хочеш, аби хлопець вирішив, що ми вже все забули, — нетерпляче зауважила тітка Грейс.

— Ось, одразу після дерева Стетемів.

Я втупився в добре відомі мені імена з родоводу на кухні.

Але тут було ім’я, якого я на нашому дереві не бачив — Ітан Картер Вейт. Чому в Сестер збереглася інша версія? Я знав, кому мав вірити, і доказ цьому тримав у руках: медальйон, загорнутий у хустинку, яка належала ворожці сто п’ятдесят років тому.

— А чому його немає у нашому фамільному древі?

— Так майже усі родоводи Півдня брешуть, але я дивуюся, що він є бодай на одному родоводі, — відповіла тітка Грейс, згорнувши альбом і випустивши у повітря клуб пилу.

— Це все завдяки мені. Аби не я, то його б ім’я взагалі не збереглося, — гордо усміхнулася тітка Пруденс вставними щелепами.

Я мав почути від них вичерпну відповідь.

— Тітко Пруденс, чому його немає у нашому фамільному древі?

— Бо він дезертир.

— Тобто? — не зрозумів я.

— Боже, чого вони вас учать у тих новомодних школах? — дорікнула тітка Грейс, доїдаючи з пакета солоні кренделики.

— Дезертири — це конфедерати, які втекли з-під командування генерала Лі.

Напевне, я мав спантеличений вигляд, бо тітка Пруденс почала пояснювати:

— Під час війни на Півдні було два види солдатів — ті, хто щиро підтримував Конфедерацію, і ті, кого змусили йти на фронт, — тітка Пруденс підвелася, підійшла до столу і почала ходити по кухні, як учитель історії, що розповідає нову тему. — До 1865 року армію Лі розбили вщерть; солдати голодували, їх залишилося дуже мало. Подейкували, що повстанці почали втрачати віру, тож вони просто взяли і пішли зі своїх загонів. Ітан Картер був одним з них. От він і став дезертиром.

Сестри схилили голови так, ніби не мали снаги нести тягар такої ганьби.

— То ви кажете, що його викреслили з фамільного древа, бо він не хотів помирати з голоду й боротися невідомо за що на боці переможених?

— З одного боку, так.

— Більшої нісенітниці я в житті не чув.

Тітка Грейс зіскочила зі стільця… якщо столітня бабуся взагалі може зіскочити.

— Шануйся, Ітане. Родовід змінили задовго до того, як ми народилися!

— Пробачте, мем.

Вона розправила спідницю і знову сіла.

— То чому ж мене

1 ... 20 21 22 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівні створіння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівні створіння"