Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Усе зрозуміло? Тоді йдемо далі.

Здається, ми переборщили, коли влаштували бенкет на честь свого зубожіння, бо наші пом’яті піджаки і плащі змусили охорону першого ж казино, у яке ми приїхали, — «Синя Блискавка» — поставитися до нас з особливою сторожкістю. Нас кілька разів перевірили з допомогою металошукачів, а потому звернулися до Мишка:

— Розставте ноги, будь ласка.

— Ти що з глузду з’їхав? — запитав охоронця Мишко, і той, нарешті, залишив нас у спокої.

— На всі, — сказав я молодикові за скляною перегородкою «пункт обміну» і віддав йому всі п’ять тисяч двісті вісімдесят чотири гривні.

Чотири з них виявилися зайвими, і перш ніж повернути їх мені, добродій поцікавився:

— На чай?

— Ні, — сказав я.

— Розумієш, — мовив Мишко, — ми заощаджуємо кожну копійку.

Молодик кивнув, і ми пішли оглядати столи.

Казино було поганеньке — абияк переобладнана колишня закусочна — воно ще не вивітрило із себе запах пересмажених чебуреків, а його ігрові зали дуже нагадували обідній зал, роздавальню і кухню.

Людей було небагато, і переважно незаможних. Скидалося на те, що власник казино не гнався за великими ставками, а робив основний акцент на ігрові автомати. Їх тут було море. І «однорукі бандити», і покер, і якісь дуже гучні бахкалки, що потребували рейнджерської реакції. Вони шуміли, мигали, сипали жетонами, гуркотали вибухами і награвали нарізно «Янкі дудлс», «Пекін — найкраще місто світу» і «Калінку». Але варто було розсунути важкі штори і зайти до залу з рулеткою, як відразу ж ставало тихо.

Тихо, прохолодно і накурено.

Столів було три. За кожним із них грали дилетанти, які задовольнялися сотнею доларів за вечір. Примітивність їхніх систем вражала. Та й досить було глянути на черевики гравців, щоб зрозуміти, що сто доларів вони виграють не щовечора.

— Посунься, — сказав Мишко одному з них.

— Що? — не зрозумів той.

— Як-то «що»?! — гаркнув Мишко, і біля нас одразу ж з’явилися два вільних табурети.

Я сів на один із них. Відібрав у сусіда ліворуч повну недокурків попільницю і запитав у круп’є:

— У вас їх не чистять?

Мені ніхто не відповів. Я закурив.

Витяг з кишені жменю фішок, розклав їх на шість ставок — пірамідками різної величини, і почав чекати.

Тут усі грали по-простому, в даній ситуації мене це задовільняло. Я не хотів ризикувати. Просто не міг цього робити з сумою, що в нас була, а тому стежив за кольором ставок, які вигравали.

— «Двадцять чотири», «чорне», — говорив круп’є.

— «Сімнадцять», «червоне».

— «Чотирнадцять», «червоне».

— «Тридцять один», «чорне».

— «Дев’ять», «червоне».

Я дочекався, поки «червоне» не випаде тричі підряд, і поставив на «чорне». І виграв аж чотири фішки. Але це був початок, а оскільки дана система вимагала насамперед терпіння, мені не залишалося нічого іншого, як чекати наступної можливості зробити ставку.

Я програв. Знову програв. А потім виграв — додав до своєї стопки ще шість фішок.

Система «червоне-чорне» — одна із найпримітивніших, утім, як і система «чіт-лишка». Вони побудовані на однаковісіньких принципах, але для того, щоб зрозуміти їх, варто знати таку штуку, як «теорія імовірності».

За теорією імовірності, якщо рулетка зробить десять обертів, то п’ять разів кулька зупиниться на «чорному», а п’ять — «на червоному». Це треба сприйняти на віру.

Якщо ж ви повірили, то, ставши біля столу, дочекайтеся, поки «чорне» чи «червоне» випаде тричі підряд. Як тільки це відбудеться, то шанс випадання «чорного» почне дорівнювати вісімдесятьом відсоткам, і треба ставити саме на нього. Найімовірніше, ви виграєте. Якщо ні, то відразу ж робіть нову ставку на той самий колір, тому що ймовірність виграшу вже дорівнюватиме дев’яноста п’яти відсоткам.

Але якщо ви програли і цього разу, то вже наступного обов’язково виграєте, оскільки тепер ваші шанси на виграш прагнутимуть досягти нескінченності. Ставте і вигравайте.

Але при цьому розраховуйте свої ставки так, щоб кожна наступна не тільки приносила вам виграш, але і покривала програш.

От і вся система. Почніть із фішки вартістю п’ять центів, дайте цій системі спрацювати разів двадцять підряд, і ви досить легко виграєте сто доларів.

Я проробив дану операцію сто разів. Страшенно стомився, більшість гравців залишили нас. У круп’є заплутувався язик, і Мишко допомагав йому:

— Робіть ваші ставки.

— Отож, — кивав той, — робіть.

— Ставок більше немає.

— Спасибі. Ставок немає. Більше.

А я усе грав і грав.

Нарешті до залу зайшов охоронець і замахав руками. Побачивши його, круп’є полегшено зітхнув:

— Ми закриваємося.

— Дякую за гру, — сказав я і різким ударом вказівного пальця підсунув до нього найдрібнішу фішку.

А Мишко пояснив:

— Ми вимушені заощаджувати. Так склалося, брате…