Читати книгу - "Гаррi Поттер i фiлософський камiнь, Джоан Роулінг"

Але нічого не сталося… він біг і далі… тоді розплющив очі.

Біля платформи, заповненої людьми, стояв яскраво-червоний паротяг. Угорі на ньому був напис: "Гоґвортський експрес, 11-та година". Гаррі озирнувся й на місці квиткового компостера побачив ковану залізну арку з написом "Платформа номер дев'ять і три чверті". Він таки досяг свого.

Над головами гомінкої юрби слався дим паротяга, а між ногами снували коти найусілякішої масті. Роздратоване ухання сов перекривало загальний галас і скрегіт важких валіз.

Перші кілька вагонів уже були забиті учнями, дехто з них перехилився з вікон і розмовляв зі своїми родинами, а дехто сварився за кращі місця.

Гаррі зі своїм візочком рушив уздовж платформи, шукаючи вільного місця. Він проминув кругловидого хлопця й почув, як той нарікає:

— Бабусю, я знову десь жабку загубив.

— Ох, Невіле, — зітхнула літня жінка. Навколо хлопця з кісками в стилі регі зібрався невеличкий натовп.

— Дай глянути, Лі, ну, швидше.

Хлопець підняв накривку коробки, яку тримав у руках, і всі пронизливо заверещали, бо звідти вистромилася чиясь довга волохата лапа.

Гаррі пробивався крізь натовп, аж поки майже у хвості потяга знайшов незайняте купе. Спочатку він заніс туди Гедвіґу, а тоді став штурхати і пхати до дверей вагона валізу. Гаррі намагався поставити її на східці, та заледве відривав від землі один її край, і двічі боляче прибив собі ноги.

— Допомогти? — озвався один з рудих близнюків, з якими Гаррі зустрівся коло турнікета.

— Так, будь-ласка, —засапавшись, мовив Гаррі.

— Гей, Фред! На поміч!

З допомогою близнюків Гарріну валізу нарешті запхали до купе.

— Дякую, — сказав Гаррі, прибравши з очей змокрілу чуприну.

— Що це? — зненацька запитав один близнюк, показуючи на шрам у формі блискавки.

— Оце так! — вигукнув другий близнюк. — То ти?..

— Це він, — підтвердив перший близнюк. — Це ж ти? — звернувся він до Гаррі.

— Хто? — розгубився Гаррі.

— Гаррі Поттер, — разом вимовили близнюки.

— А, він! — здогадався Гаррі. — Ну, так, це я.

Обидва хлопці витріщилися на нього, й Гаррі відчув, що червоніє. Аж тут, на превелику його втіху, з відчинених дверей вагона долинув голос:

— Фред! Джордж! Де ви там?

— Мамо, ми тут!

Глянувши востаннє на Гаррі, близнюки вийшли з вагона. Гаррі сів біля вікна і міг нишком стежити за рудоволосою родиною на платформі й чути їхню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку.

— Рон, у тебе щось на носі.

Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.

— Мамо, пусти! — пручався він.

— Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? — глузливо перекривив малого один з близнюків.

— Заткнися! — розгнівався Рон.

— А де Персі? — запитала мама.

— Вже йде.

З'явився найстарший хлопець. Він уже встиг перебратися в чорну гоґвортську мантію, і на грудях у нього Гаррі помітив блискучий срібний значок із літерою "С".

— Мамо, я ненадовго, — сказав хлопець. — Я в голові поїзда, там є два купе для старост…

— О, то ти вже староста, Персі? — здивовано запитав один із близнюків. — Чого ж ти нам нічого не сказав? Ми навіть не здогадувались.

— Стривай, здається, він щось казав, — встряв інший близнюк. — Одного разу…

— Або й двічі…

— Одну хвилину…

— Цілісіньке літо…

— Замовкніть! — урвав їх староста Персі.

— А як це ти отримав нову мантію? — знову причепився один із близнюків.

— Бо він — староста, — сказала мати з любов'ю. — Гаразд, любий, добре вчися, а як приїдеш, пришли сову.

Вона поцілувала Персі в щоку, і він пішов. Тоді повернулася до близнюків:

— А ви обидва… дивіться мені, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну сову з повідомленням, що ви… висадили в повітря туалет або…

— Висадили туалет? Та ми до нього й близько не підходимо!

— Але ідея чудова. Дякуємо, мамо.

— Нема чого реготати. І пильнуйте Рона.

— Нема плоблем, ми пло Лонцика подбаємо.

— Заткнися! — повторив Рон. Він був майже такий самий заввишки, як близнюки, а його ніс іще й досі пашів від маминої хустинки.

— Гей, мамо, знаєш що? Вгадай, кого ми зустріли в поїзді?

Гаррі відсахнувся від вікна, аби ніхто не побачив, що він дивиться.

— Пам'ятаєш того чорнявого хлопця на вокзалі біля нас? Знаєш, хто то?

— Хто?

— Гаррі Поттер!

Гаррі почув голос маленької дівчинки.

— Ой, мамо, можна я піду подивлюся на нього в поїзді! Мамусю, будь ласка!..

— Ти вже його бачила, Джіні, а він, бідолаха, не в зоопарку, щоб задивлятися на нього. Фред, це правда? Як ти впізнав?

— Запитав його. Побачив шрам. Він і справді мов блискавка.

— Бідолашка! Не дивно, що він був сам… А я ще дивувалася. Він так чемно запитав, як пройти до платформи.

— То нічого, а от цікаво, чи пам'ятає він, яким був Відомо-Хто?

Мати зненацька посуворішала.

— Фред, я забороняю питати його про це. Навіть не думай. Не треба нагадувати йому про це першого ж дня у школі.

— Добре, не панікуй. Залунав свисток.

— Біжіть! — гукнула мати, і всі троє хлопців заскочили в поїзд. Потім вихилилися з вікна, мати поцілувала їх на прощання, а сестричка захлипала.

— Не плач, Джіні, ми тобі вишлемо цілу купу сов!

— І гоґвортську накривку для унітазу!

— Джорджі

— Мамо, це жарт!

Поїзд рушив, і Гаррі бачив, як мати махала рукою, а дівчинка, плачучи і сміючись, бігла за поїздом, аж поки той набрав швидкості. Потім зупинилася і теж замахала рукою.

Поїзд завернув, і Гаррі вже не бачив ані дівчинки, ні матері. За вікном пролітали будинки. Гаррі відчув, як його душу виповнює захват. Він не знав, куди їде, але там буде краще, ніж у світі, який він лишав позаду.

Прочинилися двері, й до купе зайшов найменший з рудих хлопців.

— Тут хтось сидить? — запитав він, показуючи на місце навпроти Гаррі. — Ніде місця немає.

Гаррі заперечно похитав головою, і хлопець умостився поруч. Він зиркнув на Гаррі, а тоді швиденько відвернувся до вікна, вдаючи, ніби й не дивився на нього. Гаррі бачив, що в нього на носі ще й досі видніє чорна цятка.

— Гей, Рон! — з'явилися знову близнюки. — Слухай, ми йдемо в середину поїзда, там Лі Джордан має величезного