Читати книгу - "Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір"

Настоєм із сердець дівочих мумій.

Дездемона

Це правда?

Отелло

Правда все; а через те

Ти бережи й шануй ту хустку добре.

Дездемона

То краще б я не бачила її!

Отелло

А! То ж чому?

Дездемона

Що означає ваш суворий тон?

Отелло

Згубили? Втратили? Кажіть! Нема?

Дездемона

Рятуй нас, боже!

Отелло

Ви скажете?

Дездемона

Не загубила... А якби і так?

Отелло

А!

Дездемона

Кажу - не загубила я ту хустку...

Отелло

Тоді знайдіть і покажіть мені.

Дездемона

Я показать могла б, але не хочу.

Це викрути, щоб я вас не просила...

Будь ласка, Кассіо верніть посаду!

Отелло

Дай хустку! Чуєш?.. Я передчуваю...

Дездемона

Ну, годі, годі.

Здібнішої не знайдете людини.

Отелло

Дай хустку!

Дездемона

Прошу - про Кассіо поговорімо.

Отелло

Дай хустку!

Дездемона

Ваша приязнь - все для нього,

В прихильності до вас знаходив щастя,

Ділив всі небезпеки з вами...

Отелло

Хустку!

Дездемона

Ах, справді ви несправедливі!

Отелло

Ат!

(Виходить)

Емілія

То не ревнивий він?

Дездемона

Таким не бачила його ніколи...

О, мабуть, справді чари є в тій хустці!

Яке нещастя, що вона пропала...

Емілія

Й за рік, за два не вивчиш чоловіка;

Вони - це шлунки, ми - лиш їхній харч:

Вони ковтають нас, коли голодні;

А черево напхавши - вивергають.

О! Гляньте! Кассіо, а з ним - мій Яго!

Входять Яго й Кассіо.

Яго

Немає іншого шляху, синьйоре,-

Вона єдина мусить це зробити.

На щастя, ось вона! Ідіть! Просіть.

Дездемона

Ну що, мій Кассіо? Які новини?

Кассіо

До вас я знову зі своїм проханням.

Благаю вас, синьйоро, заступіться,

Щоб міг я жити так, як жив раніш,

І ласку повернув того, кому

Я відданий всім серцем і душею.

Не зволікайте справи! Бо коли

Такий тяжкий смертельно злочин мій,

Що ні колишня служба, ані жаль,

Що душу нині огорнув мені,

Ні обіцянка доблесті в майбутнім

Мені не можуть повернути ласки,-

То хай я хоч довідаюсь про це,

І те вже буде ласкою для мене,

Тоді я примирюся хоч-не-хоч,

Щоб милостині десь на іншій ниві

У щастя жебрати.

Дездемона

На жаль, о Кассіо мій благородний,

Моє заступництво не має сили!

Мій муж тепер не муж мій; не впізнала б

Його, якби й лицем змінивсь, як духом.

Хотіла б я, щоб янголи святі

Просили так за мене, як за вас

Просила я, хоч і стягла неласку

На себе я за слово щире. Ви

Повинні ще потерпіти. Для вас

Я все зроблю, що зможу, навіть більше,

Ніж я для себе зважитись могла б.

Цього для вас хай буде досить.

Яго

Як?

То генерал сердитий?

Емілія

Дивно якось!

Він вийшов роздратований до краю.

Яго

Хіба він гніватися може? Ні...

Я бачив, як йому ядро з гармати

Скосило вояків хоробрих лаву

І брата рідного йому із рук

Мов пекло вирвало... І гнівний він?

Щось, певне, сталось. Я піду до нього.

Для гніву має він якусь причину.

Дездемона

Прошу тебе, піди.

Яго виходить.

Напевно, звістка

Яка з Венеції, а може, то

Ворожа змова, що її на Кіпрі

Він сам розкрив, йому вразили розум.

Чіпляємось ми часто до дрібниць.

Це так і є: хай заболить нам палець,

А відчуваєм біль у всьому тілі.

Не треба забувати ще й того:

Людина є людина, а не бог.

Чоловіки не можуть бути завжди

Такі уважні, як були до шлюбу.

Картай мене, Еміліє, картай,

Бо я сама, як воїн непорядний,

Розсердилась на нього за неласку;

Та бачу я сама тепер, що свідків

Я підкупила й зовсім не по правді

Обвинуватила його.

Емілія

Дай, небо,

Щоб тут були причиною лише

Державні справи, а не сумнів злий,

Не ревнощі безглузді.

Дездемона

Я ж не давала приводу ніколи!

Емілія

Ні, це не відповідь ревнивим душам:

Ревниві зовсім не тому ревнують,

Що є для того привід чи нагода,-

Вони ревнують, бо ревниві, й край.

Сама себе зачне, сама й породить

Потвора ця.

Дездемона

Мій боже, від потвори

Тієї збережи Отелло душу!

Емілія

Амінь, синьйоро!

Дездемона

Піду до нього. Кассіо, тим часом

Побудьте тут. Якщо спокійний він -

Я знов почну його просить і все

Зроблю, щоб він бажання ваше вволив.

Кассіо

Уклінно дякую, синьйоро!

Дездемона й Емілія виходять.

Входить Б’янка.

Б’янка

Вітаю, Кассіо!

Кассіо

А ви не вдома?

Як поживаєте ви, Б’янко люба?

Я, слово честі, просто йшов до вас.

Б’янка

А я, мій Кассіо, до вас ішла.

Як? Цілий тиждень не прийти до мене?

Сім день і сім ночей не бачить вас!

Без любого сто шістдесят годин!

Вони ж в сто шістдесят разів нудніші,

Аніж звичайні.