Читати книгу - "Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса"

«Панове народні обранці! Всі ми з дитин­ства пам’ятаємо смак яблук, отриманих шля­хом насильницького схрещування на станції імені Л.П. Симиренка. Цей сорт називається «Слава переможцям», на теренах колишнього СРСРу більш відомий як «Слава победителям». Як бачимо, це яблучко є результатом саме вкраїн­ської винахідливості, але проклятий кацапський інтернет, як завжди, всю славу переможців під­грібає під себе! Якесь академічне опудало пише: «Сорт осеннего срока созревания в центральних областях России. Районирован почти повсеместно в регионах промышленного садоводства России». І жодного натяку на Україну! Я ж собі міркую, що на станції час заміксувати новий сорт яблук для центральних областей вищеозначеного регі­ону — сорт «Горе побежденным». Неїстівний кис­ляк, уредний для зубів і шлунку, і на вигляд щоби було хуйове і страшне, все в зморшках і плямах, але врожайність щоби була люта. Щоби до біса цього гівна родило.

Прийшов час нашим військовим адміністраціям засіяти цим фруктом все, що тільки можна! Всю Московію аж до Уралу — у той час, як всі інші дерева порубати на дрова. Практичної мети, зви­чайно, цей план не має, бо це суто геополітичний жест — аграрне привітання з доглянутих горо­дів збирачам кедрових шишок. Такий надтонкий державницький гумор, не смішний абсолютно. Але воно й не мусить бути смішним, а просто має виглядати як настанова — мовляв, пиздуйте на своє занедбане господарство і жеріть дорогий серцю московитський горох».

— Далі в новинах! Як повідомляє наш кореспон­дент Гриша, сьогодні в СБУ звітували про успішне завершення резонансного проекту «Монтіон нації». Пряма мова нашого кореспондента з лабо­раторій Служби безпеки. Гриша! Ви в ефірі!

— Вітаю вас, дорогі радіослухачі! Я кореспондент Гриша! Як повідомляють, в підвалах СБУ нарешті вдалося схрестити між собою обичну жлобиню Монтян з ґречною пані Фаріон і в результаті отримати отруйну двоголову гідру під назвою Монтіон. Цю цицькувату істоту Монтіон уже натравили на Ганну Герман, а в якості приманки використали залишки Наталі Михайлівни Вітренки і ювелірні прикраси пані Богословської. З цього дня, як повідомляють в СБУ, в україн­ському політикумі запанувала ґендерна рівновага.

— Дякую, Гришо! І остання на цю мить новина надійшла з парламентського комі­тету з питань судової реформи. Повідомля­ють, що нарешті підготовано зміни до судового законодавства, які дозволять запровадити нову форму судочинства — суд Девіда Лінча. Усіх злочинців відтепер каратимуть за новою програмою — їх вдягатимуть у незручний костюм злого клоуна і триматимуть в темному будуарі з огидними карликами і комахами, а потім кату­ватимуть інтелектуальним джазом і уривками з Конституції України. Злочинець тяжко вми­ратиме від справедливого задоволення. Це всі новини на сьогодні, і далі на вас чекає традиційна рубрика «Останній гість». Отже, сьогодні у нас в гостях відомий довгожитель, рекордсмен світу за кількістю прожитих років і обробленого дос­віду Газдрубал Калачакрович Дурдинець! Вітаємо вас, пане Газдрубале!

Томас Якович нашорошився, бо почув щось зна­йоме, от тільки не міг пригадати, що саме. «Дур­динець, Газдрубал Калачакрович. А це часом не родич отим Дурдинцям, що у них хата торік згоріла?» Радіо «Наруга» тим часом продовжило.

— Вітаю вас, пані Роксолано, вітаю всіх слухачів, кхе-кхе-кхе, вітаю всю Україну! Одразу хочу пере­дати гаряче привітання своїм землякам упирятинцям і взагалі всім полтавчанам!

— Точно! Родич! — зрадів Томас Якович. — А ну, що він нам розповість цікавеньке?

— Одразу ж перше запитання. Скажіть, як вам, пане Газдрубале, вдалося прожити, якщо не поми­ляюся, майже двісті років і зберегти жвавість духу?

— Бачте, пані Роксолано, життя вирує і це, зви­чайно, багатьох бісить. Однак, все набагато легше сприймається, коли до вас приходить розу­міння, яким насправді є нормальний стан речей. Оця вся двіжуха, де конкретно ви, шановна, їбашите на роботі, купуєте в магазині шмат курки на вечерю, копаєте траншею або пересилаєте файл ексель на емейл — все це абсолютно ненормально. Нормою є такий стан речей, коли вас просто нема. Не було ж вас, приміром, в 1648 році? І в 988-му теж не було. І до нашої ери не було, і до вашої так само. І, що особливо цікаво, не за горами та мить, коли вас знову не буде. Ні в 3015 році, ні в 4867-му теж. Тобто це, вопше-то, нормаль­ний стан, коли вас тупо нема. І це заєбісь, я вва­жаю! Від усвідомлення цієї істини жвавість духу підвищується на 15-20 відсотків, залежно від кармічних накопичень реципієнта. Але головне у цій справі — не переборщити. Нічого страшного, якщо ви просто осягнули істину, але якщо істина осяг­нула вас — отут начувайтеся!

— Ой, як цікаво, пане Газдрубале! А чи не могли би ви навести нам конкретний живий приклад такої людини з підвищеною жвавістю духу, котра б переборщила?

— Авжеж, авжеж! В нашому Упирятинському районі Полтавської області мешкає конкретний, поки ще живий приклад на ім’я Томас Якович Сирота. Це старий пердун віком майже 90 год, що заїбав все село, сільраду, увесь район, а також місцеву пресу своїм гівноїдством. Він завалює редакцію «Упирятинського вісника» ідіотськими статтями про духовні кризи під псевдонімом «Дордже Крюгер», і якраз через те, що його осяг­нула істина. А сам він між тим проїбав зранку дати свиням, і вони сидять тепер голодні у своєму свинюшнику, дивляться на порожнє корито і страждають! Ганьба!

— Ганьба! — теж заволала у мікрофон Роксолана Заглушко. — Піди дай свиням, старий пердуне!

У Томаса Яковича від усього почутого випала з рота самокрутка і з’їхали на бік тріснуті оку­ляри. «Трясця твоїй матері! Свині не годовані!!! Стара мене зжере!» Він похапцем вимкнув раді­оприймача, схопив дрючка і почвалав до свиней, але на місці дислокації свиней не знайшлося. Двері були виламані зсередини, і нахабні сліди вели прямо до комори з консервацією. Томас Якович добрався до комори і побачив під нею свіжий підкоп і купу глинозему. Звідти чутно було хрумкіт і гучну розмову. Томас Якович уважно прислухався до неї і, треба сказати, зацікавився.

— Хруню, ось ти пиздиш, але ж сама поду­май, — рохкнув Сєпар і відкрив іклами баньку з червоними помідорами. — Для того, аби щось там базікати про Палійський канон, його ж бажано спочатку прочитати, вірно? А що таке Палійський канон? Це цілий стос буддійських свя­щенних текстів за тисячу років. Воно так і нази­вається — Трипітака, себто три здоровенні кошики вчення. Для того, щоби з ним роздуплитися, треба ціле життя прожити, і бажано не на Полтавщині, а подалі від цих трударів! Вивчити мову оригі­налу теж, між іншим, не завадить,