Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Ви казали, що рослинність і вода перетворилися на отруту, дощі стали небезпечними через радіацію, – нагадав полицеский.

– Багато хто загинув через отруєну їжу і водойми. А ті, хто зрозумів, у чому справа, вимушені були страждати від спраги, тоді як навкруги було повно прісної і прозорої води, але зараженою радіацією, що несе смерть всьому. Від цього сну мені жахливо. – Ганна щулилася, ніби від ознобу.

– А де в цій розповіді я? – З усмішкою поцікавився Ніколас, бажаючи трохи розрядити обстановку і підбадьорити дівчину, що сподобалася йому.

Едвард його прагнення не розділяв. Ще сильніше нахмуривши брови, він серйозним голосом сказав:

– Сьогодні вранці в Російському аеропорту був затриманий чоловік, що стверджує, що він родом з країни під назвою Тауред.

– Продовжуйте! – Зі схвильованим інтересом попросив Ніколас.

– Згідно вашої концепції "згадати майбутнє", – вклинилася в розмовуГанна, – цілком можливо, що не просто так в народних переказах з'явилися згадки про так звану "погану воду". Приміром, у казці "Про сестричку Оленку і братика її Іванка".

– Батьки читали мені цю казку, коли я був маленьким, – кивнув Ніколас. – "Не пий, братик Іванко, водицю із сліду копитця козеняти, інакше сам в козенятко перетворишся".

– Старша сестра намагалася залякати свого маленького братика, – посміхнулася Ганна. – Адже в сліді збирається тільки дощова вода. Малюк страждав від спраги і не розумів, чому не можна пити дощову воду з різних калюж, що виникли на місці слідів диких тварин. І якщо він слухався свою сестричку Оленку в інших випадках, коли вона лякала його перетворенням на різних диких тварин, то вочевидь у нього не виникло страху перед козеням. Чи в нього більше не залишилося сил терпіти спрагу і він…

– Випив водицю, – закінчив фразу Ніколас.

– Всі добре знайомі з цією чудовою казкою, але у світлі можливої катастрофи планетарного масштабу слова Оленки мають абсолютно інший сенс, – вирішив нагадати про свою присутність поліцейський.

– Навкруги повно води, а пити її не можна. – Погодилася Ганна. – Але дитина не розуміє, що вода отруєна, він хоче пити…

– І старшій сестрі доводиться придумувати різні страшилки, щоб злякати молодшого брата і таким чином його вберегти, – підхопив Ніколас. – Але це не допомогло.

– В казці, правда, все добре закінчилося, на те вона і казка. А якби все відбувалося, як у моєму сні, то випити дощової води, там означало б вбити самого себе невидимою смертю, – сумно зітхнула дівчина.

– Які у вас думки із цього приводу? – Ніколас допитливо подивився на поліцейського.

– Не працюй я в Інтерполі, шанував би сонник: пити воду уві сні до того, що скоро надасться можливість реалізувати свої найсміливіші плани, – відповів він. – Але зараз затримана реальна людина, і він цілком збентежений. Надто багато збігів, – Едвард із непокоєнням подивився на Ганну.

– В соннику також йде мова, що людина, яка п'є воду уві сні, в реальному житті мріє про продовження роду. Якщо ж посилатися на науку, яка вивчає сновидіння, то там говориться, що вода сниться виключно вагітним жінкам. Вода є продовженням життя, – по пам'яті переказав Ніколас. Нависла тиша. Склавши руки в замок, поліцейський довго дивився в якусь невидиму крапку на столі, після чого глухим голосом сказав:

– Нам потрібна ваша допомога. Інтерпол сплатить всі ваші витрати, – він важко зітхнув. – Сьогодні вранці при митному огляді прибулих авіапасажирів один з паспортів притягнув підвищену увагу. Він був справжнім, з відповідними мірами поліграфічного захисту від підробки, мав безліч штампів різних держав і на перший погляд абсолютно нічим не відрізнявся від інших. До тих пір, поки співробітник, що ставив штампи, не поцікавився в пасажира, з якої держави той прибув до Росії, а саме – в Петербург. Чоловік, не замислюючись, відповів, що з Тауреда, – Ніколас підняв брови і покосився на Ганну. Та сиділа з неприродно випрямленою спиною і явно була злякана. – Посвідчення особи, водійські права і всі інші документи, насправді також були видані Республікою Тауред. Проте співробітник аеропорту здивувався і сказав, що такої держави немає на планеті. Пасажир у свою чергу зажадав принести карту, щоб показати, де саме розташований Тауред.

Чоловік вказав на територію між Францією і Іспанією і заявив, що Тауред вже тисячу років розташований там, він дуже здивувався, що на наданій йому карті Тауред назвали Андорою. Ситуація розжарювалася. В конфлікт між чиновником і пасажиром були втягнуті інші працівники аеропорту. Пасажира не випустили зі службового терміналу, склали акт про підробний паспорт і поселили в готельному номері на час розгляду.

Зрозуміло, номер охороняється, оскільки його підозрюють в шпигунстві, – Едвард задумливо постукав пальцями по столу. – В історії бували випадки, коли люди заявляли, що приїхали з країн і міст, яких не існує на Землі.

– Вважаєте себе матеріалістом? – Усміхнувся Ніколас. – Впевнені, що все, що відбувається в світі можна пояснити за допомогою наукового підходу? Існує безліч таемниць, над якими вчені б'ються не один десяток років, але так і не знайшли відповідей.

Ніколас перевів погляд на Ганну, яка була дуже бліда. Історія Едварда про людину з Тауреда – того самого міста, що наснилося їй, явно справила на неї враження.

– Мила, – м'яко посміхнувся їй Ніколас. – Не переживайте ви так. Якщо хочете, я знаю кілька ефективних засобів виходу з депресії – вокзал і аеропорт.

Дівчина вдячно посміхнулася. Їй явно були приємні і увага, і підтримка.

– Найкращий – третій, – продовжив Ніколас. – Любов. Спробуємо?

– Гаразд, – кивнула Ганна – нерозділена, вас влаштує?

Поліцейський, про присутність якого всі ніби забули, незручно відкашлявся, і як би ненавмисно сказав:

– Здається в мене вода закінчилася, піду покурю, – з цими словами він вислизнув з кімнати, явно не бажаючи там затримуватися.

– Може, сходимо повечеряти? – Не звернувши рівно ніякої уваги на квапливу втечу Едварда, Ніколас повністю зосередився на Ганні, включивши всю свою чарівність.

– Я не їм, – заперечила дівчина.

На це Ніколас лише посміхнувся. Йому подобалися ці словесні перестрілки, своїми відмовами Ганна підігрівала в ньому все більший інтерес, розпалювала азарт і інстинкт мисливця.

– Єдине, що вам варто знати, Ніколас, – розсміялася дівчина, вирішив розставити всі крапки над "i", – нещодавно подруга подарувала мені паросток якоїсь рослини і сказала, що, коли вона зацвіте, я зустріну свою долю. Вчора його зжер мій кіт. В мене все.

Ніколас вже зібрався було відповісти, але до кімнати без стука увірвалася незнайома людина. Не встиг той і рота розкрити, як Ніколас роздратовано випалив:

– Принесли мільйон євро? Ні? Тоді до побачення.

Приголомшливо кліпнув очима чоловік, закрив двері з іншого боку, так і не промовив