Читати книгу - "Третій фронт"

— Це ти! Бар-Кончалаба! — скрикнув, несподівано кинувся до мене, спробував схопити за шию й придушити. Це було досить несподівано, — але ж неможливо досліджувати чудовиськ без миттєвої реакції. Я встиг відскочити, потім відштовхнув нападника. Він покотився підлогою, вдарився об полицю, на бідолаху почали падати книжки. — Ай! Ой! — заверещав.

Я розгріб купу, допоміг підвестися.

— Тільки не хапай мене за горлянку, бо вдарю ще сильніше, — попередив я.

— Ти знаєш, що я через тебе пережив? Наскочило СБУ, арештували, допитували два тижні, конфіскували всі книжки, половину розікрали! Я ледь не збанкрутував, мені зламали два ребра і вибили передні зуби! Усе через тебе! — Продавець знову кинувся на мене, але я виставив кулаки, і він зупинився. — Що тобі потрібно?

— Кілька книжок.

— Я не буду з тобою розмовляти!

— Будеш, — сказав я тихо. Він хотів щось обурено сказати, але змовчав.

— Тоді не я наслав на тебе СБУ. Я сам просидів у СІЗО кілька років і ледь вижив.

— Я не хочу мати з тобою жодних справ. Досить!

Тобі доведеться.

— І чому?

— Є кілька вагомих причин. Перша — якщо ти відмовишся, до тебе знов приїде СБУ.

— Так вони тебе і послухаються!

— Не мене. Адміністрацію Президента. Ось, подивився. — Показав йому посвідчення.

Букініст ошелешено вирячився, ледь не на зуб пробував.

Це фальшиве посвідчення.

— Хочеш перевірити?

— А ще які причини?

— Ось ця, — я показав букіністу пістолет. — Пристрелю, якщо не схочеш мені допомогти або будеш брехати. А ось іще одна.

— Показав йому гроші.

І чого ж ото одразу не було почати з цієї причини? Мої консультації коштують дорого.

— Я знаю. І готовий заплатити.

— Добре. Що тебе цікавить?

— «Катехізис» Лаврентія Зизанія. Де його можна знайти?

Букініст нервово зареготав і подивився, наче на ідіота.

— Усі екземпляри знищені. Всі до одного. — Він розвів руками.

— Я чув інше.

— Що саме? — Букініст не припиняв посміхатися.

— Один екземпляр у Києві таки є. У приватній колекції.

— Маячня! — Букініст нервово засміявся.

— Ні. Не маячня.

— Я не знаю, про що ти говориш.

— Знаєш.

— Не знаю! Ти верзеш маячню! Усюди написано, що «Катехізис» Зизанія не зберігся! Жодного примірника!

— Три примірники було конфісковано совітами у Варшаві, де їх зберігали ще кілька століть. Доля двох невідома, найімовірніше, їх вивезли в Москву. А ось третій лежав у таємному книгосховищі ЦК КПУ, де до нього мали доступ одиниці. У 1991 році, після заборони компартії, стародрук загадково зник. Тоді зникло багато книжок, а двоє бібліотекарів загадково померли. Але ніхто не звернув на це уваги — не до того було.

Букініст перелякано подивився на мене. Він не чекав від мене такої обізнаності.

— Звідки ти це все знаєш?

— Знаю. Один примірник точно в Києві.

— Був у Києві, але де він зараз — невідомо! — запевнив букініст. Я подивився йому в очі.

— Якщо ти приведеш мене до «Катехізису», я дозволю тобі взяти будь-яку книжку з тієї колекції. Будь-яку.

Букініст закрутив головою, але я бачив, як запалали його очі. Він упіймався на гачок!

— Та ти знаєш, який в нього «дах»? — пошепки спитав мене.

— Ну, ти ж бачиш, що я теж не сам по собі. І мені дуже потрібен «Катехізис».

— Для чого?

— Ти справді хочеш це знати?

Букініст замислився, потім закрутив головою.

— Ні, не хочу. Попереджаю — «Катехізис» в одного колекціонера, якого прикриває СБУ. Дуже небезпечні хлопці. Якось на колекціонера наїхали бандити. Пограбували, забрали кілька ящиків книжок. Почали їх продавати. А потім бандитів стали виловлювати у Дніпрі. Не цілих, а порізаних на шматки. Бензорізом. Розумієш?

— Розумію. Але це мене не хвилює. Де «Катехізис»?

Букініст важко задихав. Укрився потом. Він сумнівався, чи варто ризикувати.

— І я зможу взяти ту книжку, яку захочу? — перепитав.

— Зможеш.

Він іще трохи повагався, а потім кивнув.

— Гаразд, їдьмо. Зараз тільки зачиню крамницю.

Він опустив жалюзі, переніс кілька десятків найцінніших видань у сейф, вимкнув світло. Ми вийшли. Невдовзі вже їхали в район оперного.

— Козел, до якого ми їдемо, все життя працював у бібліотеках і все життя крав. Крав із бібліотеки ЦК, крав із Вернадки. Його б давно посадили, але він умів ділитися. Збирав колекції для покровителів і не забував про себе. Зараз уже зробився старий, сам не краде, завів кількох підручних. Майже всі крадіжки книжкових раритетів із бібліотек країни — його рук справа. У мене він теж крав. Коли СБУ арештувало мою крамницю, він пройшовся і забрав найдорожчі екземпляри. Продав їх, частину грошей віддав слідчим, але й сам заробив добряче. А коли я спробував бодай щось повернути, мене вивезли за місто й прив’язали голим до дерева серед лісу. Наступного разу пообіцяли закопати. Ось так. Я його ненавиджу, — пошепки говорив мені букініст.

— Як його звати?

— Федір Михайлович, як Достоєвського. Будьте з ним обережні, він дуже хитрий. Старий, аж порохня сиплеться, але підступний і небезпечний, наче отруйна змія.

— Я й не таких змій бачив.

— Знаю. Я ж прочитав тоді твою енциклопедію. Вона краща за книжку твого прадіда. Повніша, багато нових відомостей. Видно, що ти багато працював у полі, — сказав букініст. Можливо просто вихваляв, щоб підластитися, а може, справді прочитав.

— Дякую.

— А ще в нього сигналізація і броньовані двері.

— Це не проблема.

Приїхали до потрібного будинку, старого, ще сталінських часів. Мовчун залишився з букіністом у мікроавтобусі, а ми з Бухгалтером пішли в під’їзд. Консьєржка спитала, до кого ми, я тицьнув їй в обличчя посвідченням. Цього вистачило. Піднялися ліфтом, подзвонили до Федора Михайловича.

— Хто там? — почувся тремтливий голос із динаміка. Нас іще й роздивлялися в камеру спостереження.

— Ми з Адміністрації Президента. Термінова справа. — Я показав документи.

— А що за справа? — схвильовано спитав голос.

— Державного значення. Не можу говорити про неї в коридорі. — Я суворо подивився в камеру. Спрацювало — за секунду почали клацати замки. Нарешті двері відчинилися. Нас зустрів старий сивобородий дід у затертому піджачку. Запросив у квартиру. Всередині жив запах старих книг і старого тіла.

— Я слухаю вас, — сказав Федір Михайлович, помітно схвильований.

— Мені потрібен «Катехізис» Зизанія. — Я вирішив не хитрувати, бо часу не було.

Старий аж руками сплеснув, посміхнувся.

— Дорогі мої, про що мова? Всім відомо, що жодного екземпляра цієї книжки не…

Я штовхнув його до стіни і схопив обома руками за шию. Федір Михайлович спробував вирватися, але де там. Тримав я його міцно.

— Дивися, — тихо сказав я. — Я знаю, що ти вкрав «Катехізис» із цеківської книгозбірні. Можеш далі ліпити дурня, але в такому разі я тебе просто