Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

Що ж він не хоче дати мені спокій? Підійшов спеціально, коли я найбільш вразлива, бо не одягнена.

Ось тільки він прорахувався на мій рахунок. Може дівчина з їхнього світу на моєму місці покрилася б червоними плямами від сорому і рвонула в кущі, та я не з тих, кого так легко спантеличити. Тому зустріла його погляд відкрито і з явною ворожістю.

- Ви всіх вбиваєте, хто викликає у вас занепокоєння? - спитала сміливо, хоч у самої піджилки тряслися.

На його обличчі промайнуло щось схоже на посмішку чи мені здалося?

- Мені не подобається те, що мене турбує, - зловісним голосом відповів він і зробив крок до мене, а я позадкувала.

- Ну, ви теж не викликаєте в мене симпатію, - брязнула скривджено.

- Не подобаюсь? - перепитав принц і його брови піднялися вгору, а на обличчі з'явилася така шалена посмішка, що мені здалося, світ похитнувся.

Незважаючи на ґрунт, що швидко йде з-під ніг, зуміла з себе видавити:

- Ні.

Він реготнув, окинувши мене скептичним поглядом.

- Ти перша дівчина, якій я не подобаюсь.

«Хто б сумнівався! Такий собі красень! Дай мені трохи часу, і я зб'ю цілий клуб анти фанатів!» - подумала, але вголос розсудливо нічого не сказала.Поки він у хорошому настрої, не варто доводити до поганого. Це може на мені неправильно позначитися.

Все-таки я розумна дівчина, молодець, що промовчала, тому що наступної хвилини вираз його обличчя знову став холодним, а погляд страшним.

- Не роби дурниць і з тобою все буде гаразд, - попередив він насамкінець, і виразно глянувши на мої босі ноги, що не вдалося прикрити курточкою, розвернувся і зник у лісі.

А я впала на траву, наче покошена. Здригнулася, наче від холоду. Навіть коли в струмку милася, було не так мерзлякувато. Серце билося як шалене, намагаючись вистрибнути з грудей. Це ніякі нерви не витримають стільки стресу відразу. Мені б у тепло і спокій, підлікуватися.

Трохи очухавшись, почала натягувати на себе ще сирі джинси. Нічого, на мені висохнуть. Це краще, ніж тремтіти від страху чекаючи, коли одежа висохне.

Стир з'явився так само непомітно, як і зник. Зачекав, поки я трохи обсохла, і ми повернулися до табору.

Мене у вилазках тепер постійно хтось супроводжував. Наказ принца: «не зводити з мене очей», виконувався надто старанно.

Якби він кудись поїхав, як минулого разу, коли на нас напали, можливості втекти було б більше. А то варто мені тільки податися з намету, як він невідривно за мною стежить. Прямо всевидяче око. І не знаєш, як його позбутися.

Треба ловити будь-яку можливість, що підвернеться. І наступного ранку мені здалося, що така з'явилася.

Прокинулася я зненацька рано. Навіть вартові ще не змінилися. А нічні вже не так пильно стежили за обстановкою. І що найрадісніше – Дракона не було на місці. Він умчав ще вночі, я це виразно чула. Саме час для втечі.

Намагаючись не видавати жодного звуку, вибралася з намету. Тепер я не готувалась заздалегідь, вода і в'ялене м'ясо, загорнуте в листя дикого каштана, завжди були в кишені напоготові. Обережно попрямувала у бік струмка, куди зазвичай ходила в кущики та вмиватися. Коли зрозуміла, що за мною ніхто не стежить і не зупиняє, заглибилася ще далі і присіла в очікуванні. Якщо за мною хтось іде, а ходити ці «ніндзі» можуть настільки тихо, що я могла й не почути, то він обов'язково вийде на мене.

Чекаючи кілька хвилин, переконалася, що одна, і тепер рішуче попрямувала у бік знайденої раніше дороги.

Просуватися лісом було безпечно, якщо зловлять, можна сказати, що ходила за травами. Але тільки виступила на відкриту місцевість, стало страшно. Тут мене легко побачити.Дорога проглядалася з усіх боків. Залишилося тільки подумки благати долю, щоб ніхто не помітив.

Вийшовши на дорогу, побігла, що духу. Чим далі віддалялася від лісу, тім ставало спокійніше. Якщо встигну перемахнути через пагорб, там мене вже не побачать і можна буде знизити швидкість.

І я майже добігла, як почула кінський тупіт. За інерцією зробила кілька кроків уперед.

«Ні, тільки не це!» - благала подумки.

З того часу, як потрапила в цей світ, справджуються найстрашніші мої припущення. Ось і зараз мені назустріч мчала сама смерть в образі принца Чорного дракона. Заметушилась в паніці, шукаючи шляхи до порятунку. На жаль, їх не було. Побігла назад, мало тямлячи, що роблю, головне від нього подалі. Від безвиході просто перебираючи ногами.

А вершник все наближався, вже чула тупіт копит за спиною і важкий подих коня, ще трохи і він мене розчавить. Наблизившись до мене принц, перегородив мені шлях, зупинив коня. Боячись поглянути, заплющила очі і завмерла в очікуванні неминучого.

Про те, що він до мене змилосердиться, навіть думки не промайнуло. Але нічого не відбувалося.

Розплющила одне око, потім друге. Його високість дивився на мене з презирством, але вбивати поки що не збирався. Вже добре.

- Я ж попереджав тебе не робити дурниць, - сказав він зло, свердливши мене холодним поглядом зверху донизу.

- Я не робила, - вигукнула з переляку надто обурено, а він несподівано зістрибнув з коня і в два кроки подолав відстань, що розділяла нас.

Відступивши, на крок, пробелькотіла жалібно:

- У нас з вами просто різні поняття про дурниці.

- І куди ж ти так поспішаєш? - від його слів і зловісного голосу мурашки побігли по тілу, так, мабуть, змії шиплять, попереджаючи про напад.

- Додому, - відповіла дуже чесно. Брехун з мене не дуже. Мама каже на обличчі все написано.

- Ось як? - перепитав він підступно і наблизив обличчя так, що ми майже доторкнулися носами. – То ти згадала, де твій дім?

Що на це відповідати: «Я з іншого світу, відпустіть мене дядечко»?

- Ні, - одразу замотала головою. – Я просто йду до найближчого людського житла.

- Навіщо тобі це?

Відчуття, що він щось виглядає на моєму обличчі як лікар косметолог. Зараз винесе вердикт: «Та у вас, пані, зі шкірою проблеми».