Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Дівчина притисла перемазані вуглиною пальці до грудей, вдивляючись у свій витвір. Один із кількох дюжин малюнків, виконаних останніми днями. Перший нападник став полум’ям, інший перетворився на кристал, а ще двійко — на дим. Із цих двох зобразити вдалося лише одного: вона ж бо стояла обличчям на схід, углиб провулка. Тож четвертий був представлений клубами диму й одягом, що валяється долі.

Вона почувалася винною через те, що не змогла зафіксувати його смерть. І дурепою — через цю уявну провину.

Розмірковуючи логічно, винуватити Джасну не випадало. Так, принцеса сама наражалася на небезпеку, але це не знімало відповідальності з грабіжників, які вирішили напасти на неї. Дії тих чоловіків підлягали осуду. Підопічна провела ці дні, заглибившись у філософські праці, і більшість етичних концепцій виправдовували наставницю.

Але Шаллан була там. Стала свідком їхніх смертей. Бачила тваринний страх, що прозирав із очей, і почувалася просто жахливо. Невже не було іншого способу?

Вбий — або вб’ють тебе. Такою була Філософія сили, яка виправдовувала Джасну.

Дії не бувають злочинними. Злочинні лише наміри, а намір принцеси полягав у тому, щоб убезпечити інших від розбійних нападів. Цьому вчила Філософія мети. І схвалювала вчинок принцеси.

Мораль не має нічого спільного з людськими уявленнями про досконалість. Вона існує сама по собі — десь там, в емпіреях. Смертним не дано по-справжньому осягнути її — можна лише наблизитись. Це зветься Філософією ідеалів, яка стверджує, що викорінення зла в кінцевому висліді моральне. Тож винищення Джасною лихих людей — цілком виправдане.

Засоби оцінюються з огляду на мету. І якщо ціль — гідна, то й кроки на шляху до неї — виправдані. Навіть якщо деякі з них, якщо їх брати окремішньо, і варті осуду. Так твердить Філософія прагнень. Й особливо наполягає на етичності дій наставниці.

Шаллан зняла аркуш із планшета й кинула до інших, що валялися на ліжку. Стиснувши вугільний олівець, її пальці знову прийшли в рух і почали новий малюнок на чистому ватмані, прикріпленому до стола — жодного шансу на втечу.

Скоєна крадіжка гризла її не менше, ніж убивства. За іронією долі, розпорядження Джасни вивчати філософію моралі підштовхнуло Шаллан до роздумів над власними жахливими вчинками. Вона прибула до Харбранта, щоби вкрасти фабріал, а тоді скористатися ним для порятунку братів і всього їхнього Дому від неоплатних боргів та неминучого краху. Однак врешті-решт не це стало причиною крадіжки Душезаклинача. Дівчина поцупила його через те, що розсердилася на принцесу.

Якщо наміри важливіші за вчинок, то вона повинна осуджувати себе. Можливо, Філософія прагнень — яка вчить, що цілі мають більше ваги, ніж способи їхнього досягнення — і виправдає скоєне нею, однак саме цей напрям думки здавався їй найвідразливішим. Й от, сидячи за малюванням, Шаллан подумки ганила Джасну. Але ж це вона сама зрадила жінку, яка виявила до неї довіру та взяла в підопічні. А тепер ще й планує вчинити святотатство, скориставшись Душезаклиначем, хоч вона й не подвижниця.

Сам фабріал лежав у потаємному відділенні дорожньої скрині. Минуло вже три дні, а наставниця й словом не обмовилась про те, що її Душезаклинач зник. Щодня одягала підмінений. Мовчала, поводячись, як завжди. Можливо, та не пробувала користуватись ним. Пошли Всемогутній, щоби їй не спало на думку полишити палац і знову піддати себе небезпеці, розраховуючи скористатись ним для захисту від нападників.

Та існував і ще один аспект того вечора, над яким дівчині слід було поміркувати. Вона мала при собі приховану зброю, але не скористалася нею. Шаллан почувалася дурепою через те, що в той момент і не подумала її дістати. Та вона не звикла…

Дівчина завмерла, вперше усвідомивши, що ж весь цей час малювала. Ні, не ще одну сцену з провулка, а розкішно вмебльовану кімнату з пухнастим візерунчастим килимом і розвішаними на стінах мечами. І довгим обіднім столом з недоїденими стравами.

А на підлозі лежить долілиць елегантно одягнений труп, з якого натекла калюжа крові. Шаллан відскочила, жбурнувши осторонь вуглину, а тоді зіжмакала папір. Тремтячи всім тілом, вона перебралася на ліжко й сіла поміж малюнків. Упустивши жмут, що недавно був аркушем, вона піднесла руку до чола й відчула на ньому холодний піт.

Ох, щось не так із нею та її малюнками.

Їй конче хотілося кудись вийти. Утекти від смерті, філософії та запитань. Вона підвелася й квапливо попростувала до вітальні принцесиних апартаментів. Самої Джасни не було — та, як завжди, щось досліджувала. Того дня вона не погукала Шаллан до Завіси. Може, розуміла, що підопічній треба дати час подумати на самоті? А чи запідозрила її в крадіжці Душезаклинача та більше не довіряла?

Шаллан швидко перетнула кімнату. Там стояли тільки найнеобхідніші меблі, надані Тараванджіаном. Вона відчинила двері в коридор і замалим не налетіла на жінку-мажордома, яка саме збиралася постукати.

Та злякано відсахнулася, а сама дівчина пронизливо скрикнула.

— Ваша Світлосте, — мовила служниця, одразу ж вклоняючись, — вибачте, що турбую. Але заблимав один із ваших телестилів.

І простягла їй перо, оснащене маленьким миготливим рубіном.

Шаллан глибоко дихала, силкуючись вгамувати серце.

— Дякую, — відказала вона.

Як і наставниця, підопічна залишала свої телестилі на слуг, оскільки рідко коли невилазно сиділа в кімнаті, тож цілком могла не помітити чиїхось спроб зв’язатися з нею.

Усе ще збентежена, вона відчувала сильну спокусу відіслати жінку назад і продовжити свій шлях. Проте їй і справді треба було поспілкуватися з братами, особливо з Наном Балатом, якого Шаллан щоразу не заставала під час кількох останніх розмов із домашніми. Тож вона взяла телестиль і зачинила двері. Дівчині забракло духу повернутися до своєї кімнатки, де кожен малюнок містив звинувачення, проте й у вітальні знайшовся столик із планшетом для телестилю. За ним вона й влаштувалася, а тоді крутнула рубін.

— Шаллан, — вивела очеретина, — тобі зручно?

Це була кодова фраза, яка означала, що на іншому кінці каналу зв’язку дійсно перебував Нан Балат — чи принаймні його наречена.

— Ломить спину та свербить зап’ясток, — відписалася вона. Так звучав відзив на отриманий пароль.

— Шкода, що я пропустив попередні сеанси зв’язку, — надіслав брат. — Мав бути присутнім на бенкеті від батькового імені. Його влаштовував Сур Камар, тож я ніяк не міг знехтувати запрошенням, хоч і витратив цілі два дні на