Читати книгу - "Танок з драконами"

«Ні, — подумав він. — Вона не крові князя Едарда. Її звуть Джейна, і вона донька управителя.» Він не сумнівався, що пані Турстан щось підозрює, але…

— Схлипи пані Ар’ї для нас небезпечніші за всі мечі та списи Станісового війська. Якщо Байстрюк хоче лишитися князем на Зимосічі, йому краще навчити свою дружину сміятися та посміхатися.

— Прошу мосьпані сюди, — перервав її Теон. — Ми прийшли.

— Але сходи ведуть далі вниз, — зауважила пані Турстан.

— Там є нижчі поверхи. Старіші. Найнижчий частково завалився. Так я чув. Сам ніколи не ходив.

Він штовхнув двері й повів гостю довгим склепінчастим проходом, де могутні гранітові стовпи двійко за двійком збігали в чорну темряву.

Осавул пані Турстан підняв ліхтаря. Заметлялися тіні. «Маленький вогник у великій пітьмі.» Теон ніколи не почувався затишно у крипті. Тут кам’яні королі витріщалися на нього кам’яними очима, кам’яні пальці стискали руків’я старих іржавих мечів. Жоден з володарів минулого не плекав любові до залізного роду. Теона охопило знайоме тремтіння.

— Скільки ж їх тут, — мовила пані Турстан. — Ти знаєш їхні імена?

— Колись знав… колись давно. — Теон показав рукою. — Оці, на тім боці, були Королями-на-Півночі. Останній з них — Торген.

— Король-на-Колінах.

— Так, мосьпані. Після нього — самі князі.

— Лише до Молодого Вовка. Де могила Неда Старка?

— Наприкінці. Сюди, мосьпані, коли ласка.

Кроки лунали у підземеллі; Теон та пані поволі просувалися між шерег стовпів, а за ними, здавалося, стежили кам’яні очі мертвих володарів та очі їхніх лютововків. Обличчя пробуджували туманні спогади. Раптово і непрохано пригадалося кілька імен, наче прошептаних у вухо примарним голосом маестра Лювина. Король Едрік Снігоборід, що правив на півночі ціле століття. Брандон Корабельник, що поплив аж за західне сонце. Теон Старк, Голодний Вовк. «Мій тезко.» Князь Берон Старк, що уклав союз із Кастерлі-на-Скелі заради спільної війни проти Дагона Грейджоя, князя на Пайку, за тих часів, коли на Вестеросі правив, хай і не королював, чаклун-байстрюк на прізвисько Кровокрук.

— Отому королю бракує меча, — зауважила пані Турстан.

А й справді… Теон не згадав, що то був за король, але меч, якого той мав тримати, зник; його місце вказували сліди іржі. Побачене занепокоїло Теона — він здавна чув, що залізо мечів тримає духи мертвих замкненими у могилах. І якщо меч зник…

«Зимосіччю гуляють привиди. Один із них — я.»

Вони йшли далі. Обличчя Барбреї Турстан кам’яніло з кожним кроком. «Їй тут подобається не більше, ніж мені.» Мимохіть Теон спитав, навіть не думаючи, навіщо:

— Мосьпані… чому ви ненавидите Старків?

Вона уважно роздивилася його.

— З тієї ж причини, чому ти їх любиш.

Теон спіткнувся від несподіванки.

— Люблю?! Та я ніколи… Я ж захопив їхній замок, мосьпані. Я наказав… наказав стратити Брана та Рікона, виставити їхні голови на шпичках, я…

— …Поїхав на південь з Роббом Старком, бився пліч-о-пліч з ним у Шепітній Пущі та при Водоплині, повернувся на Залізні острови послом до власного батька. Курганище теж вислало вояків до війська Молодого Вовка. Я дала так мало людей, як тільки насмілилася, але знала, що мушу дати хоч когось, аби не спізнати гнів Зимосічі. У тому війську були мої очі й вуха, тому я добре знаю, що там коїлося. Я знаю, хто ти і що ти. А тепер відповідай. Чому ти любиш Старків?

— Я… — Теон сперся рукою в рукавиці на кам’яний стовп. — Я хотів бути одним з них…

— І не міг. То ми маємо більше спільного, ніж пан принц гадає. Ходімо вже.

Трохи далі близько одна до одної купчилися три могили. Саме там Теон та пані зупинилися.

— Князь Рікард, — зауважила пані Турстан, роздивляючись подобу посередині. Над їхніми головами висіло довге, бородате, врочисто-поважне обличчя з такими ж кам’яними очима, як у решти, але сумними. — Йому теж бракує меча.

«А й справді.»

— Хтось тут унизу краде мечі. Брандонового теж немає.

— О, він би розлютився. — Пані зняла рукавичку і торкнулася Брандонового коліна. Бліда плоть проти темного каменю. — Брандон кохався у своєму мечі. З насолодою гострив і лощив. «Має бути такий гострий, щоб зрізати волосину з жіночої піхви» — отак він казав. І пускати в хід його любив. «Прегарна річ — скривавлений меч» — сказав він якось мені.

— То ви його знали, — відповів Теон.

Світло ліхтаря у очах пані зробило їх вогняними.

— Брандон виховувався у Курганищі старим князем Турстаном, батьком того, з яким я потім побралася. Та він весь час носився верхи нашими Бурчаками — з коня не хотів і злізати. Його любов до коней поділяла молодша сестра. Вони були наче двійко кентаврів. А мій панотець завжди радий був показати свою гостинність спадкоємцеві Зимосічі. Батько мав величні задуми щодо майбутнього дому Ризвель. Ладен був віддати мою цноту кожному Старкові, що траплявся неподалік… але не мусив і старатися, бо Брандон ніколи не соромився брати те, чого хотів. Тепер я стара і зів’яла, багато років прожила вдовою, та ще й досі пам’ятаю вигляд своєї дівочої крові на його прутні тієї ночі, коли він заволодів моїм тілом. Гадаю, Брандонові теж сподобалося видовище. Так, скривавлений меч — прегарна річ. Було боляче, але солодким болем.

— А того дня, коли я дізналася, що Брандон має одружитися з Кетлін Таллі… у тому болю нічого солодкого не було. Він її ніколи не хотів, це я тобі кажу. Сам мені розповів у нашу останню ніч разом… але Рікард Старк теж мав величні задуми щодо свого дому. Задуми, спрямовані на південь… яким зашкодило б одруження спадкоємця з одним із власних підданих. Опісля мій батько ще плекав сподівання видати мене за Брандонового брата Едарда. Але Кетлін Таллі забрала і його. А мені лишився молодий князь Турстан. Доки Нед Старк не повів його від мене.

— На повстання Роберта?

— Ми з князем Турстаном були одружені ледве півроку, коли Роберт повстав, а Нед скликав корогви. Я молила чоловіка не ходити. Він мав удосталь