Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Рада була не з тих, хто довго буде сидіти без діла. Байдикувати за цікавою книжкою це зовсім інше. Тут їй зовсім нічого було робити. Іноді здавалося, що вона сходить з розуму.

Душа Альбрехта, така рідна до цього, ставала більш неосяжною. Дівчину накривало відчуття, що вона його зовсім не знає. Що та інформація, про яку він дізнався змінила його.

Дівчина важко зітхнула, тримаючи меч у правій руці. На щастя ця рука не постраждала, бо лівою вона не вміла добре володіти зброєю.

Після поранення пройшло зовсім мало часу. Дівчина частіше втомлювалася. Іноді здавалося, що біль повертається з новою силою.

За довгий час вона вперше опинилася наодинці зі своїми думками. А думати було про що.

Її Фрілінтаєр хоч і був чарівним мечем, але зараз виявився заважким. Крутнувши його в руці, Рада ледь не випустила зброю.

Тихо вилаявшись, дівчина  стала у стійку. Зціпивши зуби, дівчина зробила перший пас. Біль пронизав ліву руку до плеча.

«Навіщо ми погодилися на цю подорож?! Зосталися у Заргансі усе було б добре. Ти тепер все далі від мене… Ніби частина мене. Все ще не віриться, що ми якесь одне ціле. Золотий дух був лише казкою, яку ми собі придумали, щоб відчувати себе сильнішими. Невже це правда…Невже я не мала від початку вибору?» – у Ради ніколи не було проблем з прийняттям себе. Її тішила могутня сила, що схована у ній. І начхати, що вона не вміє нею користуватися. Але одне було сумно. За всі недовгіа смертні життя Золотого Духа у них не було вибору. Вони були приречені бути разом від початку віків.

У інші часи ця думка викликала б у неї замріяну посмішку. Але не тепер. І справа було не у тому, що він син імператора. Бо й вона донька Великого герцога. Він сказав, що не бачить їх майбутнього у ролі пари, тому не хоче більше псувати дружбу…

Час було змиритися з цим. Але коли затихав фізичний біль, боліла душа.