Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

— Але чому все-таки ти? Тому, що ти дочка Ісланзаді, чи тому, що ти стала Вершницею?

— Не тільки тому, що Ісланзаді була моєю матір’ю… І не тільки тому, що я стала Вершницею. Наша політика значно більш заплутана, ніж політика людей чи гномів, а вибір монарха ніколи не буває легкий. Це наслідок згоди між десятками кланів і родів, це частина майстерної гри, в яку вони грають між собою упродовж тисяч років… Словом, причин для того, щоб я стала королевою, було багато, й далеко не всі вони очевидні.

Ерагон засовався, позираючи то на Сапфіру, то на Арію. Він усе-таки не міг зрозуміти рішення ельфійки.

— Як же ти зможеш бути і Вершницею, і королевою? — збентежено спитав він. — Вершники не повинні надавати перевагу жодній расі. Чи стали б мешканці Алагезії довіряти нам, якби ми робили інакше? І яким чином ти зможеш допомогти нам відродити наш орден і виростити нове покоління драконів, якщо будеш зайнята своїми справами в Елесмері?

— Світ зараз не той, що був раніше, — відповіла Арія. — І Вершники також не можуть залишатись осторонь, як колись. Зараз нас надто мало, щоб бути самим, і пройде ще бозна-скільки часу, коли нас знову буде достатньо для того, щоб відновити своє колишнє становище. Так чи інакше, ти присягнув Насуаді й Орику, але не нам, ельфам. А в нас повинен бути і Вершник, і дракон.

— Ти ж знаєш, що ми із Сапфірою билися б за ельфів так само, як і за гномів чи людей, — заперечив Ерагон.

— Я знаю, а от інші — ні. Це надто очевидно, Ерагоне. Ти не можеш змінити тієї обставини, що дав своє слово Насуаді й що маєш бути вірним клану Орика… Мій народ дуже постраждав за останню сотню років. Може, тобі це важко збагнути, але ми зараз не ті, якими були колись. Із занепадом драконів занепала й наша власна раса. У нас народжується менше дітей, наша сила слабшає. Дехто навіть говорить, що наш розум уже не такий меткий, як був раніше.

— Те саме стосується й людей, принаймні так стверджує Глаедр, — сказав Ерагон.

Арія кивнула:

— І він має рацію. Нашим расам знадобиться час, щоб виправити становище, і багато що буде залежати від повернення драконів. До того ж, як Насуада потрібна твоїй расі, так і мій народ повинен мати свого покровителя. Після смерті Ісланзаді я відчула потребу взяти цей обов’язок на себе, — ельфійка торкнулася свого лівого плеча, на якому було татуювання яве: — Я почала служити своєму народові тоді, коли була не старша за тебе, і не можу покинути його зараз, коли я йому так потрібна.

— Ти завжди будеш йому потрібна.

— І завжди відповідатиму на його поклик, — відповіла вона. — Але не хвилюйся, ми з Фірненом не будемо нехтувати нашими обов’язками Вершника й дракона. Ми, наскільки вистачить наших сил, будемо допомагати тобі патрулювати країну, розв’язувати суперечки — все що завгодно. А коли прийде час вирощувати драконів, ми візьмемося за цю справу, навіть якщо доведеться робити це на далеких південних відрогах Хребта.

Її слова неабияк збентежили Ерагона, та він зробив усе можливе, щоб приховати це почуття. Те, що обіцяла Арія, було неможливе, якщо тільки вони із Сапфірою зроблять так, як вирішили зробити під час нещодавнього польоту. Хоч усе, що казала Арія, свідчило, що шлях, який вони обрали, був правильний, Вершник боявся, що Арія із Фірненом навряд чи зможуть подолати його.

Ерагон схилив голову — він приймав рішення Арії стати королевою й визнавав її право зробити це.

— Я знаю, що ти не будеш нехтувати своїми обов’язками, — сказав Вершник. — Ти ніколи так не робила… І я розумію причину твоєї тривалої мовчанки. Мабуть, на твоєму місці я зробив би так само.

Арія знову посміхнулась:

— Дякую тобі.

Він трохи помовчав, а потім кивнув на її меч:

— Це Рунон перекувала Тамерлейн, щоб він краще пасував тобі?

— Так. Перекувала… Щоправда, вона довго бурчала з цього приводу. Казала, що лезо старого меча було просто неперевершене. Але я дуже задоволена змінами, які вона зробила. Тепер меч прекрасно лягає мені на руку, і відчуття таке, що він не важчий за лозину.

Вони знов замовкли й дивилися на драконів. Ерагон думав про те, як розповісти Арії про свої плани. Зрештою, він так і не встиг нічого придумати, бо в цей час ельфійка спитала:

— Сподіваюся, у вас із Сапфірою все було гаразд?

— Так, усе було гаразд.

— А чим ви займалися відтоді, як ти написав мені останнього листа?

Якусь хвильку Ерагон подумав, а потім коротко розповів Арії про замахи на життя Насуади, про заколоти на півночі та на півдні країни, про народження донечки в Рорана й Катріни, про те, що Роран отримав високий титул, про скарби, які вони знайшли в надрах цитаделі… Не забув він розповісти й про відвідини Карвахола та місця останнього спочинку Брома.

А поки він говорив, Сапфіра й Фірнен почали кружляти одне коло одного. Кінчики їхніх хвостів заходили туди-сюди швидше. Обоє роззявили пащі, оголивши довгі білі ікла, й почали важко дихати. Здавалося, що вони ось-ось готові напасти одне на одного; Ерагон уже почав хвилюватися, але відчуття Сапфіри були зовсім не схожі на гнів чи страх.

«Я хочу випробувати його», — сказала Сапфіра й так ударила хвостом по землі, що Фірнен аж завмер.

«Випробувати?.. Як?.. І навіщо?» — Ерагон нічого не розумів.

«Хочу довідатись, чи має він метал у кістках і вогонь у животі, щоб зрівнятись зі мною».

«Це неодмінно треба робити?»

Сапфіра знову ляснула хвостом по землі, ніби стверджуючи всю серйозність свого бажання:

«Я знаю про нього все, все, крім цього».

«Добре-добре… Тільки будь обережна».

Вершник іще не встиг вимовити ці слова, як Сапфіра стрибнула вперед і до крові вкусила Фірнена за лівий бік. Той ревнув і відскочив назад. Потім трохи постояв, загарчав. Судячи з усього, зелений дракон був не надто впевнений у своїй силі. Тим часом Сапфіра знову стрибнула на нього, і він знову відступив.

«Сапфіро!» — незадоволено крикнув Ерагон і