Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ім’я вітру 📚 - Українською

Читати книгу - "Ім’я вітру"

2 180
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ім’я вітру" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 215 216 217 ... 222
Перейти на сторінку:
тут підходить.

— Піддавала? — Я замахав обома руками так, ніби працюю з ковальськими міхами, піддаючи повітря.

Арі на мить замислилася, підняла очі й захитала головою туди-сюди.

— Не зовсім. Тут же тихо. — Вона витягнула маленьку ручку й узялася за край мого плаща, витягуючи його вбік. Тут його підхопив неквапливий вітер і надув, як вітрило.

Арі глянула на мене, усміхаючись так, ніби їй щойно вдався якийсь фокус.

Підвівала. Ну звісно. Я теж усміхнувся, а тоді засміявся.

Далі, коли цю невеличку таємницю було розгадано, ми з Арі почали ретельно досліджувати Підвівала. За кілька годин я почав відчувати це місце, розуміти, куди мені слід йти. Залишалося тільки знайти тунель, який туди вів.

Це бісило. Тунелі вигиналися й вели далекими непотрібними кружними шляхами. У тих рідкісних випадках, коли я знаходив тунель, який не йшов манівцями, шлях було закрито. Кілька проходів звертали просто вгору чи просто донизу, тож я не міг рухатися ними далі. В одному проході шлях загороджували товсті залізні прути, глибоко ввігнані в камінь довкола. Інший невпинно вужчав, і врешті-решт у ньому від стіни до стіни лишилося не більше п’яді. Ще один закінчувався обвалом — безладною купою дерева й ґрунту.

За кілька днів пошуків ми таки знайшли стародавні запліснявілі двері. Коли я спробував їх відчинити, їхнє вологе дерево розпалося на шматки.

Арі наморщила носик і хитнула головою.

— Я собі коліна обдеру.

Посвітивши своєю симпатичною лампою на той бік знищених дверей, я побачив, що вона має на увазі. У кімнаті за ними стеля поступово нижчала і врешті-решт зупинялася всього за три фути від підлоги.

— Зачекаєш на мене? — спитав я її, знявши плащ і засукавши рукави сорочки. — Не знаю, чи зможу вибратися нагору без тебе.

Арі кивнула з тривогою на обличчі.

— Зайти легше, ніж вийти, сам знаєш. Там буває вузько. Можна застрягнути.

Я постарався про це не думати.

— Я просто піду подивлюся. За півгодини знову буду тут.

Вона схилила голову набік.

— А якщо не будеш?

Я всміхнувся.

— Доведеться тобі прийти й врятувати мене.

Вона кивнула, спохмурнівши, як серйозна дитина.

Я взяв симпатичну лампу до рота й освітив непроглядну чорноту перед собою. Тоді став накарачки й поліз уперед, совгаючи коліньми об грубий камінь підлоги.

За кілька поворотів стеля стала ще нижчою — настільки, що накарачках уже було й не пролізти. Зосередившись, я опустився на живіт і завзято посунув уперед, штовхаючи лампу перед собою. Вигинаючи тіло, я щоразу тягнув ряди швів по всій своїй спині.

Якщо ви ніколи не бували глибоко під землею, я сумніваюся, що ви можете зрозуміти, як воно. Темрява там непроглядна, майже відчутна на дотик. Вона переховується за межами світла, чекаючи на можливість политися стрімким раптовим потоком. Повітря нерухоме й сперте. Жодних звуків, окрім тих, які видаєте ви самі. Стає добре чутно власне дихання. Серце гупає. І все це постійно супроводжується гнітючим усвідомленням того, що над вами осідають тисячі тонн ґрунту й каменю.

Однак я не припиняв повзти вперед, долаючи дюйм за дюймом. Руки в мене забруднились, а в очі затікав піт. Лаз ставав дедалі вужчим, а я здуру не помітив, як одну мою руку притиснуло до мого боку. Я запанікував, і моє тіло облилося холодним потом. Я заборсався, намагаючись витягнути її перед собою…

За кілька страхітливих хвилин я спромігся звільнити цю руку. Відтак, полежавши якусь хвильку на місці й потремтівши в темряві, посунув уперед.

І знайшов те, чого шукав…

Вийшовши з Піднизу, я обережно пробрався крізь вікно та замкнені двері до жіночого крила Гнізд. Тихенько постукав у двері до Фели, не бажаючи ненароком когось розбудити. Чоловіки не допускалися до жіночого крила Гнізд без супроводу, особливо посеред ночі.

Я тричі постукав, а тоді почув, як у її кімнаті щось злегка заворушилося. За мить Фела відчинила двері. Її довге волосся було страшенно скуйовджене. Вона зі спантеличеним виразом обличчя вдивилась у коридор напівзаплющеними ще очима. Побачивши, що там стою я, вона кліпнула так, ніби нікого насправді не чекала.

Вона явно була гола й загорнулась у простирадло. Зізнаюся: мить, коли я побачив перед собою напівоголеною прекрасну пишногруду Фелу, була чи не найдивовижнішим еротичним моментом мого молодого життя.

— Квоуте, — промовила вона, зберігаючи надзвичайний спокій. Вона спробувала прикритися краще й досягла половинчастого успіху: підтягнула простирадло до шиї, при цьому непристойно сильно виставивши напоказ довгі, пропорційні ноги. — Котра зараз година? Як ти сюди потрапив?

— Ти казала, що, як мені раптом щось знадобиться, я можу звернутися до тебе по допомогу, — наполегливо заговорив я. — Ти справді так думала?

— Ну, так. Звісно, — підтвердила вона. — Господи, вигляд у тебе страхітливий. Що з тобою сталося?

Я поглянув на самого себе й лише тоді усвідомив власний стан. Я був забрьоханий: моє тіло спереду вимазалось у грязюці, поки я ковзав по підлозі. Штани в мене порвалися на одному коліні, а під ними з мене, здавалося, сочилася кров. Я настільки захопився, що навіть не помітив цього й не подумав перевдягтись у чисте, перш ніж зайти.

Фела відступила на півкроку й відчинила двері ширше, пропускаючи мене всередину. Відчиняючись, двері здійняли ледь помітний вітерець, який притиснув простирадло до її тіла, на мить окресливши в профіль її досконалу голизну.

— Тобі конче треба зайти?

— Я не можу лишатися тут, — бездумно відповів я, борючись із сильним бажанням відкрито витріщитися на неї. — Мені потрібно, щоб ти завтра ввечері зустрілася в Архівах з одним моїм другом. Після п’ятого дзвону, біля дверей із чотирма пластинами. Можеш це зробити?

— У мене заняття, — промовила вона. — Але якщо це важливо, я можу його пропустити.

— Дякую, — тихо сказав я й позадкував геть.

Про те, що я знайшов у тунелях під Університетом, дуже багато говорить те, що я лише на півдорозі до своєї кімнатки в Анкера усвідомив, що відхилив запрошення напівголої Фели зайти до неї в кімнату.

Наступного дня Фела пропустила лекцію з вищих геометрій і подалася до Архівів. Вона подолала кілька сходових маршів і лабіринт із коридорів та полиць у пошуках єдиної ділянки кам’яної стіни в усій будівлі, що не була заставлена книжками. Там стояли двері з чотирма пластинами, мовчазні й нерухомі, як гора: «Валарітас».

Фела нервово роззирнула довкола, переминаючись із ноги на ногу.

За якийсь час із темряви в червонясте світло її ручної лампи вийшла постать у каптурі.

Вона тривожно всміхнулася.

— Привіт, — тихо сказала вона. — Мене один друг попросив… — Вона замовкнула й трохи нахилила голову, намагаючись хоч мигцем

1 ... 215 216 217 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім’я вітру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ім’я вітру"