Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

Андрій знову перекинувся на спину. Йому ніяк не вдавалося знайти зручне положення. Тут вона спала минулої ночі. Йому здалося, що подушка ще зберігає слабкий запах її волосся.

Він відкинув простирадло, підвівся і заходився міряти кроками невелику кімнату. Брехня каменем тиснула на серце. Мучила його. Нагадувала про те, що він зробив із Мілою. І про те, що він має зробити, щоб загладити свою провину. Вона має достатньо неприємностей і без нього. Якимось чином необхідно переконати її кинути Ростислава, перш ніж той змусить її страждати.

Він сперся на одвірок і зазирнув у вітальню. Місячне світло кидало відблиски на обличчя Міла. Вона була вродлива. Все спокушало його: її тіло під недбало накинутим покривалом, повні груди, молочно-біла шкіра руки, що звисала з дивана і майже торкалася підлоги. Овал обличчя, ніжний малюнок губ і безтурботний вираз обличчя, здавалося, насміхалися над його нездійсненними надіями. І якщо вона уявляє, що легка, як павутиння, нічна сорочка може приховати її оголене тіло, то вона дуже помиляється.

Що він робить? Андрій перетнув кімнату, відсмикнув портьєру, ривком відчинив розсувні двері і вийшов на балкон.

Холодне повітря остудило його розпалене тіло. Він зробив кілька глибоких вдихів.

– Що з вами?

Андрій здригнувся і обернувся. Перед ним стояла Міла.

Свіжий вітерець ворушив легку тканину нічної сорочки, що не приховувала спокусливо випнутих сосків і довгих струнких ніг. Її сонні очі були спрямовані на Андрія.

Його серце глухо забилося: він ледве зміг придушити бажання прогнати її сон поцілунками.

– Ви не спите?

– Звичайно, ні, – вона обхопила себе руками. – Якби спала, я б із вами не розмовляла.

Андрій знизав плечима.

– Мені доводилося бачити лунатиків.

– Навіщо ви відчинили двері? Жахливо холодно.

– Я не можу заснути.

Він повернувся і притулився до поручня. Можливо, вона піде. В очікуванні він почав рахувати свої вдихи та видихи. Більше неможливо терпіти холод. Він заморозить себе!

— Я не знала, що ви маєте власний балкон, — пробурмотіла Міла.

Андрій глянув на меблі: пара стільців, що затишно прилаштувалися до столика для інтимного сніданку, невеликий круглий стіл посередині і два шезлонги для сонячних ванн.

– Схоже на те.

– Чудово, – невимушено зауважила Міла. – Цілком приголомшливо, щоб засмагати далеко від сторонніх очей.

Вона говорила спокійним, недбалим тоном, наче вони розмовляли в якомусь жвавому кафе. Адже зараз пізня ніч, вони одні й до того ж напівроздягнені.

Андрій відчував пристрасне бажання привернути Мілу до себе, припасти до її губ, огорнути обіймами... Боже, що за мука! Яке витончене знущання! Чим він заслужив його?

– Ви підете спати? – Запитала Міла.

Його серце радісно здригнулося.

– Ви запрошуєте?

Очі Міла широко розплющилися. Круто обернувшись, вона зачинила розсувні двері.

Андрій реготав. Її так легко вивести з себе, що просто неможливо втриматись! Йому подобається, як на неї діють його жарти.

У нічній тиші пролунало гучне клацання засувки.

Андрій метнув на неї швидкий погляд. Міла посміхнулася і помахала йому рукою.

Він смикнув двері. Ні, не може бути. Андрій озирався на всі боки. Балкони були призначені для усамітнення, а не спілкування, і відстань між ними надто велика.

– Невже ви...

Вона кивнула головою.

Андрій перевів дух і знову смикнув двері. Зачинено. Прокляття! Міла насилу намагалася зберегти серйозний вираз обличчя, Андрій бачив, що вона ось-ось пирсне від сміху. Неймовірно!

– Відчиніть двері, – сказав він.

Вона похитала головою і подивилась у напрямку до спальні. Він не міг не помітити задоволений вираз її обличчя. Тепер вона не тільки заволодіє ліжком, а й витончено помститься йому.

Андрій переступав з ноги на ногу, холод пронизував його.

– Ви не можете лишити мене тут!

Міла кивнула головою, і її обличчя розпливлося в посмішці. Вона повернулася до Андрія спиною і неквапливо рушила до ліжка.

Від його уваги не приховалося те, що Міла перебільшено розгойдує стегнами, і його тіло відгукнулося миттєво: кров у нього закипіла, а в розпаленій уяві Міла з'явилася розпростертою на ліжку.

– Я згоден спати на дивані! – благально крикнув він.

На порозі спальні Міла обернулася і, дивлячись на Андрія, зітхнувши опустилася на ліжко.

– Жахливо холодно, – він з благанням дивився на неї через скло. – Ви просто не можете так зробити. Ну будь ласка. Я ж помру від переохолодження.

Посмішка втекла з обличчя Міла. Він помітив, як вона прикусила нижню губу і замислилась.

Андрій почав розтирати собі руки і до того стогнати, щосили намагаючись її розжалобити.

Качаючи головою, Міла підійшла до дверей і клацнула замком.

– Гаразд. Я не хочу, щоб через мене ви захворіли, – вона кинула на нього похмурий погляд. – Крім того, мені, мабуть, довелося б доглядати вас. Ви, чоловіки, як малі діти…

– Невже? – Він ступив у каюту. Відшльопати б її, чи поцілунками стерти усмішку з її обличчя. Від таких думок Андрій знов відчув збудження.

Усього кілька дюймів відділяли Андрія від Міли, і йому коштувало чималих зусиль втримати себе.

Міла зробила крок назад.

Він перевів подих і пішов у свою спальню.

– Куди, цікаво знати, ви прямуєте? – спитала вона.

Андрій відкинув покривало і ковзнув у ліжко, передчуваючи бажане тепло.

– Я нізащо на світі не спатиму на дивані. Але я згоден на компроміс, який ви заслужили своєю добротою. Запрошую вас приєднатися до мене.

До його слуху долинули дуже невтішні фрази, які викликали в нього усмішку. Вона не змогла взяти над ним верх, і їй залишається лише поступитися йому. Він старано підштовхнув під себе ковдру. Аби тільки дочекатися!