Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

— Так, Метт ревнує,— нарешті відповіла вона.

— Гадаю, без причини?

— Звісно, що без! — гаряче запротестувала Робін. Вона почувалася зрадженою. Мама завжди була на її боці, завжди...

— Та не треба так перейматися,— незворушно відповіла Лінда.— Я і не думала, що ти зробила щось таке, чого не варто було б.

— Добре,— відповіла Робін і незчулася, як почала їсти булочку.— Бо я нічого такого не робила. Він мій шеф, та й по тому.

— І твій друг,— сказала Лінда,— судячи з того, як ти про нього говориш.

— Так,— погодилася Робін, але чесність змусила її додати : — Хоча це не зовсім нормальна дружба.

— Чому ні?

— Він не любить говорити про особисте. З нього нічого не витягнути.

За винятком одного горезвісного вечора (про який вони майже не згадували між собою), коли Страйк був такий п’яний, що на ногах не тримався, з доброї волі відомостями про своє особисте життя він не ділився.

— Але ж ви добре ладнаєте, так?

— Так, дуже добре.

— Багатьом чоловікам важко усвідомлювати, що їхні другі половинки добре ладнають з іншими чоловіками.

— То що мені, тільки з жінками тепер працювати?

— Ні,— відповіла Лінда.— Я просто кажу, що Метью відчуває загрозу.

Робін іноді підозрювала, що мама хотіла б, щоб донька мала інших бойфрендів, перш ніж прив’язуватися до Метью. Вони з Ліндою були близькі; Робін була в Лінди єдиною донькою. Тепер, сидячи в наповненій гомоном і брязкотом чайній, Робін зрозуміла, що боїться, чи не скаже їй Лінда, мовляв, ще можна скасувати весілля, якщо схочеш. Хоч вона була втомлена й сумна, та ще й минулі кілька місяців були буремні, Робін вірила, що кохає Метью. Сукню пошито, час у церкві призначено, свято практично оплачено. Треба тільки трохи натиснути і дійти до фінішу.

— Я не цікавлюся Страйком. І хай там що, у нього є дівчина — Елін Тофт. Ведуча на третьому каналі радіо.

Вона сподівалася, що ця інформація відверне материну увагу — та радо споживала радіопередачі, коли куховарила чи поралася в садку.

— Елін Тофт? Це ота прегарна білявка, яка колись по телевізору розповідала про композиторів романтичної доби? — спитала Лінда.

— Мабуть,— відповіла Робін без жодного ентузіазму, і хоча тактика відвертання уваги спрацювала, сама змінила тему.— Отже, ви думаєте позбутися «лендровера»?

— Так. Щоправда, отримаємо за нього небагацько. Якісь копійки... Хіба тільки,— додала Лінда, якій раптом спала на думку ідея,— ви з Метью його візьмете? Податок заплачено на рік наперед, і техогляд він якимсь дивом проходить.

Робін жувала булочку і міркувала. Метью повсякчас скаржився на відсутність машини і приписував цей недолік її низькій зарплатні. Заздрощі через кабріолет, який придбав сестрин чоловік, завдавали йому майже фізичної муки. Робін розуміла, що йому не дуже сподобається побитий старий «лендровер», де вічно тхнуло псиною і гумовими чоботами. Але о першій ночі Метью перед нею підраховував сьогоднішні рівні оплати праці й переможно виснував, що Робін зі своєю зарплатнею — десь на найнижчому щаблі. Раптом озлившись, Робін уявила, як скаже нареченому: «В нас є "лендровер", Метте, можна не збирати гроші на ,,ауді“!»

— На роботі він мені буде дуже до речі,— вголос сказала вона,— для виїздів з Лондона. Страйкові не доведеться орендувати авто.

— М-м,— озвалася Лінда ніби неуважно, а сама пильно вдивлялася в обличчя Робін.

Приїхавши додому, виявили, що Метью разом з майбутнім тестем накриває на стіл. Він завше з більшою охотою допомагав на кухні її батькам, ніж самій Робін удома.

— Як там сукня? — спитав він, намагаючись, як здалося Робін, примиритися.

— Нормально,— відповіла вона.

— То погана прикмета — навіть розповідати про неї нареченому? — спитав Метью, а коли Робін не усміхнулася, додав: — Упевнений, ти в чому завгодно вродлива.

Робін розм’якла і простягнула руку, а Метью підморгнув і стис її пальці. Тоді Лінда поставила між ними таріль з картопляним пюре і повідомила, що віддає їм старий «лендровер».

— Що? — збентежився Метью.

— Ти ж постійно кажеш, що хочеш машину,— сказала Робін, захищаючи маму.

— Так, але «лендровер»? У Лондоні?

— А чому ні?

— Це зруйнує його імідж,— пояснив брат Робін, Мартін, який щойно увійшов до кімнати з газетою в руці; він дивився перелік учасників сьогоднішніх Великих національних кінних перегонів.— А от для тебе, Роб, те, що треба. Так і уявляю, як ви зі Шкутильгайлом їдете казна-куди на місце вбивства.

Метью зціпив зуби.

— Стули пельку, Мартіне,— огризнулася Робін, сердито глянувши на молодшого брата. Той сів за стіл.— Я б подивилася, як ги називаєш Страйка Шкутильгайлом в обличчя,— додала вона.

— Та він посміється,— холодно озвався Мартін.

— Бо ви такі схожі? — нервово спитала Робін.— Обидва з медалями, ризикували життям і кінцівками?

З чотирьох дітей у родині Еллакоттів тільки Мартін не вступив до університету і тільки Мартін досі мешкав з батьками. Він дуже ображався на будь-які натяки на власну нездібність.

— Це ти що, бляха, хочеш сказати — що я маю бути в армії? — запалився він.

— Мартіне! — різко сказала Лінда.— Стеж за язиком!

— А на тебе вона не нападає за те, що маєш дві ноги, Метте? — спитав Мартін.

Робін відкинула ніж і виделку і вийшла з кухні. Перед нею знову постав образ відрізаної ноги: з мертвої плоті стирчить блискучо-біла кістка-суреля, нігті трохи брудні — мабуть, власниця планувала почистити їх і нафарбувати, перш ніж показувати світу...

Тепер Робін плакала — плакала вперше з миті, коли взяла пакунок. Візерунок на старому килимовому покритті на сходах розплився, клямку на дверях довелося шукати навпомацки. Дійшовши до ліжка, вона упала долілиць на чисту пухову ковдру. Плечі трусилися, груди ходили ходором; Робін затулила мокре обличчя руками, намагаючись притишити ридання. Вона не хотіла, щоб хтось із близьких пішов слідом; не хотіла говорити, щось пояснювати; Робін кортіло просто побути на самоті й дати волю емоціям, які вона стримувала протягом цілого робочого тижня.

Братові теревені про Страйкову ампутовану кінцівку були ніби відлунням Страйкових власних жартів про відрізану ногу. Загинула жінка — мабуть, за страшних, жорстоких обставин — і всім, крім Робін, ніби й байдуже. Смерть і різницький сікач зробили з невідомої жінки шмат м’яса, загадку, яку треба розгадати, і тільки Робін, здається, пам’ятає, що та нога належала людині, яка всього тиждень тому ще жила,