Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Ти просто придурок!

- А ти злочинниця і навіть не хочеш цього визнати!

- Пішов ти! Зупини машину, я вийду. Зараз же. Зупини! - прийшла в сказ я.

- Заспокойся. Не нервуй мене, - спокійно промовив Нейтон.

- Ти підслуховував нашу розмову з Алексом? - кажу після не довгої паузи.

- Зовсім трохи, - він посміхнувся. - Ну пробач. Не зміг утриматись і пропустити таке.

Ми під'їхали до мого будинку.

- Більше не роби подібних речей Ханно. Пообіцяй мені, - Нейтон пильно дивиться на мене, а я навіть не можу глянути в його очі.

- Ти що? Дбаєш про мене? - я була здивована.

- Пообіцяй, - повторив він з натиском.

- Обіцяю. Більше не буду.

- От і добре, - зітхає, чомусь із полегшенням він. - На добраніч, Ханно.

- Спокійної ночі, Нейтоне, - виходжу з машини і йду до будинку.

Забравшись через вікно до своєї кімнати, я швиденько прийняла душ - змивши з себе весь пережитий жах і провалилася в сон.

Урок психології тягнеться дуже повільно. Але все ж таки, я рада. Сьогодні п'ятниця, а попереду довгоочікувані вихідні. Черговий жахливий тиждень добігає кінця.

Я невідривно дивлюсь у вікно. На вулиці йде дощ – хоч щось радує. Раптом я ловлю на собі погляд Алекса. Цікаво, чи Нейтон розповів йому, що відвозив мене додому? Махаю йому рукою, він махає у відповідь.

До класу заходять двоє поліцейських і про щось говорять із учителем. Мені не вдається почути.

Вчитель кивнув і звернувся до нас:

– Так. Хвилинку уваги, – він закликає до тиші.

- Що відбувається? - краєм вуха чую, як хтось із учениць тихенько запитує свою сусідку, що сидить за сусіднім столом. Та знизує плечима.

- Прошу тиші! – звернувся викладач безпосередньо до цих двох. – У вівторок уночі, одного з учнів нашої школи, було вбито. Його тіло знайшли у лісі біля озера.

Учні загули щосили.

– Тихо, – підвищив голос викладач. – Поліція закликає вас бути особливо обережними на цей період. Ви не тільки повинні бути о шостій вечора вдома. Але й ретельно замикати двері до будинку.

– А кого вбили? – питає якийсь хлопець із класу.

- Черговою жертвою божевільного став Найджел Форест.

Що! Найджел! О Боже!

Я була налякана. Від цих новин у мене затремтіли руки.

- Батько загиблого каже, що Найджел був удома і був у своїй кімнаті. Яку він не залишав. Вбивця пробрався до будинку та викрав хлопця. Тому будьте пильні, дотримуйтесь комендантської години, замикайте двері і найголовніше не бродіть поодинці. Доглядайте один за одним, - після цих слів вчитель, разом із поліцією вийшов із класу.

Я кинула погляд на Алекса. Він був трохи схвильований. Глянув на мене, і на його обличчі промайнула усмішка. До класу повернувся вчитель і Алекс відвернувся.

– Так. Відкрийте підручники на сторінці сто двадцять три, – урок продовжився.

Я не відривала погляду від Алекса. Але тут на моїх очах його підручник відкрився на потрібній сторінці. До того ж, він зовсім не торкався його руками.

Я здивовано зморгнула і подивилася на всі боки. Але ніхто, крім мене, цього не помітив. Усі були зайняті своїми справами. Я знову глянула на Алекса. Це як так сталося? Як ця книга відкрилася?

Незабаром пролунав дзвінок. Учні почали збиратися, швидко покидаючи клас.

Я сиджу, не в змозі поворухнутися. Новина про Найджела, а тепер ще Алекс зі своїми фокусами.

- Міс Тейлор! Урок уже закінчено. Можете йти, - слова вчителя привели мене до тями, і я швидко почала збирати свої речі.

- Містере Хатсоне, - підходжу до вчительського столу, - поліція, що-небудь казала ще з цього приводу? Просто Найджел був моїм знайомим. Ми спілкувалися… – я замовкла.

Містер Хатсон уважно подивився на мене.

— Співчуваю цій втраті, міс Тейлор. Нам усім його не вистачатиме.

- Значить, тепер убивця бродить будинками? - запитала я.

- Я не маю з вами про це говорити. Але... батько Найджела сказав, що хлопець не покидав будинок. Містер Форест особисто бачив, як його син йшов до своєї кімнати, - сказав учитель.

- Дякую, - тихо промовила я, подавшись до виходу з класу.

- Ханно, - гукнув мене викладач, я обернулася. - Ви ж спілкуєтеся з Шоном Джонсоном і Наомі Прат, так?

- Так, - не розумію, до чого це він.

- Тримайтеся завжди разом.

- Будемо, містере Хатсон, - я вийшла в коридор.