Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 138
Перейти на сторінку:
~ Діва ~

Ніч впала так швидко, що я ледь встиг кліпнути очима. Через новолуння ми рухалися трохи що не навпомацки, а навколо - жодної прокладеної стежки, жодноЇ ознаки людей десь поблизу. Самі тільки хащі. Ноги то й діло чіплялися за кручі, вмерзлі в землю кущі ожини й брусники, дрібне каміння. Хоч як я намагався ступати по слідах брата, все одно раз у раз падав обличчям в сніг. У голові ж залишилася одна думка: переставляй ноги. Ліву. Праву. Ще раз. 

Нарешті ми відійшли від місця моєї ганьби настільки далеко, що я став трохи вільніше дихати. Втім, рота відкривати мені щось не хотілося. Хто знав, наскільки далеко від нас був черговий князівський роз’їзд.

Коли ж брат зненацька зупинився прямо посеред лісу, я трохи не поцілив в нього. Засапаний і виснажений, я зробив крок назад, зігнувся навпіл, сперся на коліна, намагаючись віддихатися. А коли розігнувся, то стиха скрикнув побачивши хібару на узліссі. Та ще й яку. 

Крихітний, майже ляльковий, дерев’яний будиночок застиг у повітрі прямо над захованою у хмизі галявиною. Згодом я розгледів чотири стовбури дерев по боках хібари - то були ноги на яких тримався дім, і щойно я їх розгледів, на серці відлягло. Сама ж хата виявилася звичайнісінькою, лише добре прихованою у високих гілках дерев. Глухи стіни, пічна труба; входа я одразу й не побачив. Брат прискорився і за мить вже був поряд, оглядаючи хатинку зовні. 

- Нікого. Добре. 

- А як ми туди заберемося?

Родосвіт не відповів. Я не оманювався, знав: за мою витівку у лісі на мене чекатиме нова порція різок. Просто не прямо зараз.

Брат все видивлявся когось або щось навколо хати, а коли я, зібравши всю хоробрість воєдино, спитав що він сподівається побачити - дав мені знак залишатися настороженим і не розмовляти. Я скинув торби додолу і теж закрутив головою на всі боки. 

Все було тихо. Ялини не гойдалися, сніг не скрипів. Глуха ніч у дикій місцині, і я про себе радів що не чутно було жодного скавчання чи скиглення.

Нарешті брат заворушився. Він підвівся, перевірив щось на снігу під хатиною, перевірив найближчі кущі. Його погляд впав на мене і він дав знак підійти: 

- Наче все тихо. Це наша стара мисливська перевалка, надійна місцина. А ще тут десь був…Хм.

Він замовк, роздивляючись. Став спиною до хатини, стрільнув очима в бік, з якого ми прийшли, і подивився на найближчі снігови купки.

- Де ж воно було…Десь тут…

Я намагався не нарікати себе на більші проблеми і не робити дурної роботи тож мовчки стояв під мисливською хатою поки брат вовтузився у снігу. Допоки він не скомандував:

- Відгрібай сніг звідси, швидко. Але обережно, не роби великого проходу.

Ми дуже швидко відрили якусь схованку, як я зрозумів, і спустилися у неї видовбленими у стіні сходами. Внизу було так само холодно та й пахло так гидко, що я зрадів голодному шлунку.

- Що це за місцина? Ми залишимося тут? А як же хатинка на деревах?

- Це погріб для зберігання добичі. Влітку тут складали дичину. Але ми шукаємо саме…

- А чого так тхне?

- Це застарілий сморід, то добре. Переб’є наш запах. На свіжу кров збіглося б пів лісу. 

Я одразу ж спитав:

- А що шукаємо?

Брат не витримав, повернувся до мене, очі блищать і в них попередження:

- Як ти на хвильку замовчиш то може я й знайду час і скажу тобі шо ми шукаємо драбину.

Я зашарівся і замовк. А за хвилину ми дійсно відрили у смітті досить широку, збиту з половинок поліна драбину. Брат вправно і швидко витягнув її зі схованки, і наказав мені:

- Прибери вхід снігом. І накрий зверху лапинням. Зрозумів?

Брат завмер і подивився на зовсім темне небо, дослухався до лісу. А той наче затих разом із ним. Дерева не тріпотілися, вітер не завивав, сніг і той присмирів. За мить Родосвіт вже тягнув тяжелезні сходи до хатинки, а мені прикрикнув:

- Поспішай. Ця тиша тимчасова. 

Я вкотре пожалкував що загубив рукавиці. Та що мені лишалося, я тер руки одна об іншу щоб хоч якось їх зігріти, і ховав снігом і гілками наші сліди. Нарешті я повернувся до Родосвіта, здригаючись усім тілом від холоду. 

- Вчасно, ходімо всередину.

Він вже пристроїв драбину до входу у хатинку і закріпив її зверху.

Брат забрався наверх першим. Я злетів сходами за ним. Вчасно, бо за моєю спиною вже заголосив вітер і набирала сил хурделиця. 

Опинившись всередині, я припав до найближчої стіни безсилий, ледь живий. Рук я майже не відчував, ноги навпроти, боліли. Я чув як вовтузиться Родосвіт трохи подалі від мене, проте нічого не бачив: у хаті було темно, хоч око виколи.

Посеред темряви зненацька з’явилися іскри, і я побачив як брат тряс чимось маленьким, схожим на камінчик, над дровами в грубці. Він струшував рукою раз за разом і, хоча з того камінчика так і сипалися іскри, але дрова не займалися.

- От всрався та й криво! - вилаявся Родосвіт у темряві. - Трут змок, зараза. Доведеться вийти ще раз. Бестуже, збігай-но до ялин, тих що ближче до схованки, і наламай сухих гілок з-під снігу. Зрозумів? А я пошукаю чи є десь поряд мурашник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 21 22 23 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"