Читати книгу - "Мовчання ягнят"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отож, у кімнаті для бальзамування зі столистими трояндами на шпалерах і запліснявілим розписом під високою стелею, у білому каркасному будинку, звичному та зрозумілому для Кларіс Старлінг, вона вперше зіткнулася з прямими доказами злочинів Баффало Білла.
Єдиним сучасним предметом у кімнаті був ретельно застібнутий зелений мішок для трупів. Він лежав на старомодному керамічному столі для бальзамування і безліч разів відбивався у скляних дверцятах шаф, де зберігалися троакари[64] й пакунки розчину «Кам’яні нутрощі»[65].
Кроуфорд пішов до машини по дактилоскопічний передавач, а Старлінг розпаковувала обладнання на зливній поличці великої подвійної раковини під стіною.
У кімнаті було забагато людей. Кілька молодших помічників, головний помічник шерифа, усі вони зайшли за Старлінг і не виявляли жодного наміру звільняти приміщення. Це було неправильно. Чому Кроуфорд не прийшов і сам їх не позбувся?
Шпалери понапиналися від протягу, а потім здулися, коли лікар увімкнув великий запорошений вентилятор.
Стоячи перед раковиною, Кларіс Старлінг шукала для себе приклад мужності – більш дієвий та влучний, ніж будь-який морпіх, який стрибає з парашутом. І до неї прийшов образ і допоміг їй, але й пронизав болем.
Мати стоїть біля раковини, змиває кров із батькового капелюха, поливає холодною водою капелюх і каже: «З нами все буде гаразд, Кларіс. Скажи братам і сестрі, щоб мили руки й спускалися до столу. Треба поговорити, а потім будемо збирати вечерю».
Старлінг зняла шарф і обв’язала ним голову на кшталт гірської повитухи. Вона дістала зі своєї валізи пару хірургічних рукавичок. Коли вона вперше за весь час перебування в Поттері подала голос, у ньому чулося більше гортанної говірки, ніж зазвичай, а його сила привернула увагу Кроуфорда, і він підійшов до дверей послухати.
– Джентльмени! Джентльмени! Офіцери та джентльмени! Послухайте мене хвильку. Прошу. Дозвольте, я сама про неї подбаю, – казала вона, натягаючи перед ними гумові рукавички. – Нам треба дещо для неї зробити. Ви привезли її здалеку, і я певна, що її рідні подякували б вам, якби могли. А тепер, прошу, вийдіть і дозвольте мені про неї подбати.
Кроуфорд побачив, що чоловіки раптом замовкли, сповнилися поваги та почали підштовхувати один одного до виходу, шепочучи: «Ходімо, Джессе. Вийдемо надвір». Кроуфорд помітив, як змінилася атмосфера в присутності мертвого тіла: хоч би де жила жертва, хоч би ким вона була, річка занесла її в сільську місцевість, і, поки вона безпорадно лежала в цій кімнаті сільського похоронного бюро, Кларіс Старлінг мала з нею особливий зв’язок. Кроуфорд бачив, що в цих місцях Старлінг вважалася спадкоємицею старих мудрих жінок, знахарок, міцних селянок, які завжди допомагали та оберігали, а коли варта завершувалася, то мили й одягали сільських покійників.
В одній кімнаті з жертвою лишились тільки Кроуфорд, Старлінг і лікар. Лікар Ейкін і Старлінг дивилися одне на одного з солідарністю. Обоє вони були дивним чином задоволені, дивним чином знічені.
Кроуфорд дістав із кишені баночку ментолової мазі «Вікс» та пустив її колом. Старлінг дивилася, що вони стануть із нею робити, а коли Кроуфорд і лікар змастили верхню губу під носом, то зробила так само.
Повернувшись обличчям до стіни, Кларіс видобула фотоапарати з сумки для обладнання, що стояла на зливній поличці. За її спиною пролунав звук, із яким собачка ковзнула застібкою на мішку.
Старлінг кліпнула на столисті троянди на шпалерах, вдихнула й випустила повітря. Вона обернулася та подивилася на тіло, що лежало на столі.
– Вони мали вдягти їй на руки паперові мішечки, – сказала вона. – Я їх загорну, коли ми закінчимо.
Перевівши автоматичний фотоапарат на ручний режим, щоб виставити експозицію, Старлінг старанно сфотографувала тіло.
Жертвою виявилась жінка з широкими стегнами, шістдесят сім дюймів[66] на зріст, згідно з рулеткою Старлінг. Річка вилужила до сірого кольору місця, де бракувало шкіри, але вода була холодною і дівчина явно пролежала в ній не довше ніж кілька днів. Шкіру було знято починаючи з того місця, де закінчувалися груди, і до колін, тобто з ділянки, яка в тореадорів прикривається бриджами й поясом.
Груди були маленькі, а між ними, над грудиною, зяяла очевидна причина смерті – рвана зірчаста рана діаметром із ширину долоні.
Голова була оббілована до черепа – розріз починався одразу над бровами й тягся далі, від вух до потилиці.
– Доктор Лектер казав, що він почне знімати скальпи, – сказала Старлінг.
Кроуфорд стояв, склавши руки на грудях, поки вона робила знімки.
– Захопіть поляроїдом її вуха, – ось і все, що він сказав.
Кроуфорд хіба що стиснув губи, поки обходив тіло колом. Старлінг стягла рукавичку, щоб провести пальцем по одній із литок. Шмат перемету й потрійні гачки, які обплутали та зупинили її тіло в річковому потоці, і досі чіплялися за ногу нижче від коліна.
– Що ви бачите, Старлінг?
– Ну, вона не місцева – у неї тричі проколоте вухо, а на нігтях лак із блискітками. Як на мене, вона з міста. Таке волосся на ногах з’являється тижні за два, десь так. Бачите, яке м’яке відросло. Мабуть, вона депілювала ноги воском. І під пахвами теж. Дивіться, як вона вибілювала волосся над верхньою губою. Вона старанно доглядала за собою, але певний час не мала такої можливості.
– Як щодо поранення?
– Не знаю, – відповіла Старлінг. – Я сказала б, що це вихідне вогнепальне поранення, тільки тут, угорі, є щось схоже на поясок зсадніння[67] та відбиток від дула.
– Добре, Старлінг. Це контактне вхідне поранення над грудиною. Вибухові гази розширюються між кістками й шкірою та розривають її, утворюючи зірчастий отвір.
По інший бік стіни засопіли органні труби, коли перед похоронним бюро розпочалася траурна процесія.
– Насильницька смерть, – вставив лікар Ейкін і закивав. – Мені треба потрапити туди, хоч на якусь частину служби. Родини завжди сподіваються, що я проводжатиму їх в останню путь. Вам на допомогу прийде Ламар, щойно він закінчить грати музичне приношення[68]. Повірю вам на слово, що ви збережете всі докази для патологоанатома з Клакстона, містере Кроуфорд.
– У неї зламано два нігті на лівій руці, – сказала Старлінг, коли лікар пішов. – Вони загнулися назад від одного швидкого поруху, а під іншими, здається, набилося бруду або якихось твердих крихт. Вважатимемо за речовий доказ?
– Візьміть зразки бруду та кілька лусочок лаку, – відповів Кроуфорд. – Ми їх повідомимо, коли отримаємо результати.
Ламар, сухорлявий асистент похоронного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчання ягнят», після закриття браузера.