Читати книгу - "Душа між світами , Marina K"

Тая прокинулася від важкості в грудях. Її думки плуталися, а серце, здавалося, ось-ось розірветься від емоцій. Сльози самі котилися по щоках, змішуючись із розтертою тушшю. Вона поглянула на стелю, яку ледве освітлював промінь місячного світла, і відчула, що більше не витримує.

Слова Тео, вигуки гостей, те відео... Усе це тиснуло на неї. Вона сіла на ліжку, обхопивши голову руками.

— Чому? Навіщо це все? Для кого я так старалася? — запитала вона, але відповідь розтанула в тиші.

Її серце колотилося, а в голові крутилися лише думки про те, як боляче бути обманутою. Заради Тео вона хотіла змінитися, виглядати краще, бути щасливішою. І що в результаті?

— Мені не потрібне таке життя. Я більше не хочу цього... — прошепотіла вона, витираючи сльози рукавом.

Тая підвелася й підійшла до полички. Там стояла баночка з вітамінами, які вона пила щоранку. Вона зняла її, подивилася на етикетку й відкрутила кришку.

— Може, так буде краще? — подумала вона, спостерігаючи за маленькими таблетками, які лежали в її долоні.

Вона вдихнула й ковтнула їх, запивши склянкою води, що стояла на тумбочці. Потім повільно повернулася до ліжка, притиснула до себе подушку й заплющила очі.

— Просто хочу заснути. І більше нічого не відчувати... — сказала вона сама собі.

Десь у глибині ночі у вікно Таї знову застукали камінчики. Це був Макс. Він не міг заспокоїтися, знаючи, що Тая зникла з вечірки так різко.

— Тая, виходь! Мені потрібно поговорити з тобою! — гукнув він, кидаючи ще один камінчик.

Але у відповідь була лише тиша. Кімната залишалася темною, і Макс відчув легкий холодок по шкірі. Він подумав, що вона, мабуть, спить, і вирішив прийти вранці.

— Ну, тоді побачимося завтра, Тая. Сподіваюся, ти вже почуватимешся краще... — прошепотів він і пішов додому.

Наступного ранку Артемко вибіг із кухні, тримаючи в руках іграшковий літак. Він хотів похвалитися сестрі своїм новим трюком.

— Тая! Дивися, що я навчився! — закричав він, забігаючи на другий поверх.

Він відчинив двері до її кімнати й побачив її, лежачу на ліжку. Очі її були заплющені, а на столику стояла відкрита баночка з вітамінами.

— Тая? Вставай, сніданок готовий! — покликав він.

Відповіді не було. Хлопчик підбіг ближче й торкнувся її руки. Вона була холодною.

— Тая! Що з тобою? — закричав він, і його голос прокотився будинком.

На крики прибігли батьки. Мати побачила доньку й, охоплена панікою, підбігла до неї.

— Вона не дихає! Вона не рухається! — закричала вона, обіймаючи доньку.

— Викликай швидку! — вигукнув батько, дістаючи телефон.

Мати залилася слізьми, намагаючись хоч якось привести Таю до тями.

Коли приїхала швидка, лікарі швидко підхопили Таю й почали надавати першу допомогу прямо в машині. Мати сиділа поруч, тримаючи її руку й молячись.

— Вона втрачає пульс! Готуйте адреналін! — сказав один із лікарів.

Батько і Артемко залишилися вдома, не знаходячи собі місця від переживань.

У лікарні Таю одразу ж відвезли в операційну. Мати стояла під дверима, не в силах відірвати погляду від червоного світла над ними.

— Вона виживе, правда? Вона сильна! Вона повинна... — повторювала вона, але лікарі не могли нічого гарантувати.

Тиша у домі Вільямсів була важкою. Батько сидів у кріслі у вітальні, міцно стискаючи телефон. Артемко, наляканий і розгублений, сидів поруч і час від часу поглядав на батька. Його дитячий розум ще не до кінця розумів серйозність ситуації, але серце стискалося від тривоги.

Раптом у двері голосно постукали. Потім почувся дзвінок.

— Я відчиню, — сказав Артемко, зістрибуючи з крісла й побігши до дверей.

На порозі стояв Макс. Його волосся було скуйовдженим, обличчя напруженим. Він важко дихав, ніби щойно прибіг.

— Де Тая? — запитав він, навіть не привітавшись.

Артемко трохи розгубився.

— Її немає вдома, — відповів він.

— Що значить «немає вдома»? — голос Макса затремтів.

Не чекаючи відповіді, він рішуче відсунув Артемка вбік і заскочив у будинок.

— Тая! — покликав він, піднімаючись сходами на другий поверх. — Тая, я знаю, ти тут!

Він відкрив двері її кімнати. Там усе було так, як вона залишила: розкидана постіль, відкритий ноутбук на столі й баночка з вітамінами на тумбочці. Але Таї не було.

— Де вона? — Макс озирнувся, ніби шукав підказку в кімнаті.

За ним на сходах уже стояв батько.

— Максе, її тут немає, — сказав він, голосом сповненим болю.

Макс повернувся до нього.

— Що сталося? Де вона? — запитав він, ледь стримуючи паніку.

Батько глибоко вдихнув, намагаючись зібратися.

— Вона... Вона отруїлася. Її забрали до лікарні.

Макс на мить застиг, ніби не розуміючи почутого.

— Як це сталося? Чому? — запитав він, але відповідь була очевидною. Він знав, що Тая могла зробити таке після того, що сталося на вечірці.

— Я маю її побачити, — сказав він, швидко повертаючись і майже вибігаючи з дому.

Макс біг вулицею, не помічаючи нічого навколо. Його серце билося шалено, а думки плуталися.

— Тая, тільки тримайся. Ти не можеш так просто здатися, — говорив він собі.

Коли він добіг до лікарні, у приймальному відділенні було людно. Макс, не звертаючи уваги на чергу й персонал, підійшов до реєстратури.

— Дівчинка, Тая Вільямс. Її привезли сьогодні. Де вона? — вимагав він, схопивши стійку обома руками.

Медсестра здивовано підняла на нього погляд.

— Ви родич?

— Я... Я друг. Найкращий друг. Будь ласка, скажіть, що з нею!

Медсестра трохи розгубилася, але швидко перевірила записи.

— Вона зараз у реанімації. Її стан важкий, але лікарі роблять усе можливе.

Ці слова, ніби молотком, вдарили по Максові. Він уперся руками в стійку, намагаючись зібратися.

— Де її батьки? — запитав він.

— Її мати тут, — відповіла медсестра, вказуючи на коридор.

Макс побіг у той бік, де побачив маму Таї. Вона сиділа на лавці, стискаючи руки. Її обличчя було блідим і змученим.