Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

Ноель Валлгард

Я не міг повірити в те, що почув.

Всплеск—одна з найбільших таємниць світу. Ніхто не знав, чому він стався. Можливо, батько помилявся, можливо, це був збіг, але його слова все одно змінили в мені щось важливе.

— В той час Верховним драконом був мій батько, Леврелій Валлгард, — почав він, і в його голосі відчувалася давня туга. — До речі, ти ж розумієш, що твоє прізвище зовсім не Мор? Тепер ти Ноель Валлгард.

Я ледь помітно стиснув щелепи.

— Це прізвище дають усім сиротам імперії, — відповів я, намагаючись усвідомити цю зміну.

Але Верховний не звернув уваги на мій тон. Він ніби поринув у спогади, дивлячись крізь мене.

— Мені тоді щойно виповнилося сто років. Я майже зрівнявся з батьком у силі й насолоджувався життям. Та мій батько вирішив знайти мені пару. До замку з’їхалися найсильніші дракониці королівства… Та закохався я не в драконицю.

Він перевів погляд на мене, наче перевіряв мою реакцію.

— На той час це було найсуворіше табу. Тим паче для королівського нащадка. Вона, Беатріс, була в почті однієї з претенденток. І я… був захоплений нею. Вона була не просто магинею. Смілива, амбітна, вона володіла трьома видами магії й не боялася дивитися мені у вічі. Та ми не могли бути разом.

Я чув у його голосі гіркоту, що не згасла навіть через двісті років.

— Єдиний шанс здобути свободу — перевершити Верховного в силі й зайняти його місце. У мене вже була навʼязана наречена, часу лишалося обмаль. Тоді я знайшов сувій, який давав небачену могутність, а Беатріс допомагала мені з обрядом.

Він провів рукою по волоссю, наче й досі намагався стерти з себе тінь тих подій.

— Батько запідозрив щось і провів моє весілля раніше. Весілля в драконів — не людське. Магія печери пробуджує звіра, а людська половина… не контролює тіло. Я отямився вже одруженим, а твоя мати, Мейніс, носила тебе під серцем.

Я здригнувся.

— І Беатріс…?

— Вона прийшла в лють. Звинувачувала мене у зраді. А потім зникла… разом із сувоєм.

Я не знав, що відчувати. Ця історія була не моєю, але вона впливала на мене більше, ніж будь-яка правда, яку я знав про себе.

— Через два місяці, в момент кладки, стався Всплеск.

У його голосі з’явилася приглушена лють і водночас біль.

— Мейніс застигла навік у камені. Я кинувся до неї, нехтуючи забороною, та яйце, що лежало поруч, зникло. Я підозрюю, хто вкрав тебе… але минали роки. Тебе так ніхто й не знайшов. Я втратив надію, адже минуло вже двісті три роки.

Я завмер.

— Двісті… три роки?

— Так, — підтвердив він. — Беатріс давно спочила. Навіть маги не живуть так довго. А ти… ти тут. Хтось повернув тебе до життя. Таке під силу лише сильному колу магів життя. Хто це зробив? Де ти був увесь цей час? І чому прокинувся саме зараз? 

Його слова висіли в повітрі, обпікаючи мене своєю правдою.

Я більше не знав, хто я.

— Відтоді я шукаю відповідь, — сказав він після довгої паузи. — Але сувій зник разом із Беатріс. Ритуал не мав таких наслідків. Це не повинно було статися…

— Але це не ти зробив Всплеск, — заперечив я, хапаючись за цю думку, як за рятівну мотузку.

— Ні. Але він стався через мене, — Верховний опустив голову, винувато зітхнувши.

Кімнату заповнила тиша, напружена й важка, аж поки не зрушилися двері.

Я повернувся на звук.

На порозі стояла… маленька дівчинка?

Я смикнувся від подиву. Дівчинка? У місті драконів?

— Ти забув про казочку на ніч, — насуплено заявила вона, дивлячись прямо на Верховного.

Я глянув на нього, та замість суворого лідера переді мною був… батько. Він усміхнувся дівчинці лагідно, як я не бачив досі.

— Хто це? — здивувався я.

— Знайомся, це Хоуп, — відповів він з нотками гордості. — Надія всієї раси. Одна з трьох дитинчат, яких вдалося повернути магиням життя. І єдина дівчинка. Сподіваюся, поки.

— Їх всього троє? — перепитав я. — Але ж я бачив дітей, вони бігали по місту…

— З тобою вже четверо, адже тебе теж хтось повернув. Звісно. Після Всплеску я скасував безглуздий закон про заборону шлюбів з магами. Дракони створюють сім’ї з магинями, які приходять зі Школи Кіл. Та в таких родинах народжуються тільки хлопчики. Хоуп — наша єдина дракониця.

Його голос потемнів, коли він продовжив:

— Всі жінки й дівчатка в той день були в своїй істинній формі у печері. Це була наша традиція. І вона ж нас загубила.

— Ейнар! Казочку! — нагадала мала, потягнувши його за руку.

— Звісно, зірочко, йдемо, — усміхнувся він, а потім знову звернувся до мене. — Ноелю, тобі потрібно вирушити в Школу Кіл.

Я напружився.

— Навіщо?

— Пройти навчання та ініціацію.

Його погляд був незворушним. Він не просив. Він наказував.

І я зрозумів — мій шлях тільки починається.

Примітка:

Тепер ми знаємо трішки більше про Всплеск. Та ще недостатньо щоб задовольнити нашу цікавість. В мене ще є в запасі декілька сюжетних поворотів, тому, зберігайте книгу, аби не загубити. Дякую за вашу увагу.