Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

— Наскільки я пам’ятаю, дрімали. Ми за обідом випили шампанського, тож, імовірно, їх після нього схилило на сон.

— А на вас шампанське як діє? — запитав поліціянт, занісши олівця над папером.

— Наскільки мені відомо, ніяк. Я ніколи не п’ю надміру, а з алкоголю вживаю зазвичай вино — в сенсі, вдома.

— Що ж, виходить, що ви були при ясному розумі та сиділи з книжкою під деревом і тоді, коли побачили, як дівчата перейшли через струмок. Почнімо з цього моменту. Намагайтеся згадати будь-яку найменшу дрібницю, навіть якщо зараз це здається вам незначним. Ви ж розумієте, що свідчите добровільно?

— Я дивився, як вони переходять через струмок… — він ковтнув і продовжив ледь чутно: — Вони всі зробили це по-різному.

— Голосніше, будь ласка. В якому сенсі по-різному? У них були мотузки? Жердини для стрибків?

— Та ні, ні! Я хотів сказати, що деякі з них були спритніші — ну, граційніші.

Але Бамфера в цей момент грація мало цікавила. Юнак продовжив:

— Тож коли вони були задалеко, щоб нас почути, я пішов поговорити з Альбертом, який саме мив склянки у струмку. Ми поговорили хвилин із десять, і я сказав, що пройдуся, перш ніж настане час їхати додому.

— О котрій годині це було?

— Я не дивився на годинник, але знав, що дядько хотів ви­їхати не пізніше як о четвертій. Я почав іти в напрямку Навислої скелі. Коли дорога повела вгору, все було поросле папороттю і кущами, а дівчат вже не було видно. Пам’ятаю, я подумав, що зарості занадто густі, щоб дівчата могли продертися крізь них у літніх сукнях, тож очікував, що от-от побачу, як вони спускаються. Я на кілька хвилин присів на колоду. Коли мене покликав Альберт, я відразу ж повернувся до ставка, осідлав свого коня і поїхав додому, більшість шляху їдучи за дядьковим фургоном. Вам цього достатньо?

— Цілком, дякую, містере Фітцг’юберт. Можливо, ми ще попросимо вас про допомогу надалі.

Майкл подумки закотив очі. Короткий допит за відчуттями доволі виразно нагадував відвідини стоматолога, який свердлить надто вже болючу дірку.

— Я ще дещо уточню, перш ніж записати, — сказав полі­ціянт. — Ви сказали, що бачили, як через струмок переходили троє дівчат. Це справді так і було?

— Перепрошую. Ваша правда, звісно ж, їх було четверо.

Бамфер знову заніс над блокнотом олівець.

— Через що, по-вашому, ви забули, що їх було четверо?

— Мабуть, забув про малу пампушку.

— Тож решту трьох ви добряче розгледіли, чи не так?

— Та ні, зовсім ні. («Господи, це щира правда. Я дивився лише на неї».)

— Ви ж, мабуть, запам’ятали б, якби з ними також була літня леді?

— Звісно ж, запам’ятав би, — роздратовано сказав Майкл. — Ні, нікого більше не було. Лише четверо дівчат.

У цей самий час Альберт давав свідчення в поліційному відділку Вуденда такому собі Джимові Ґранту — молодому слідчому, який приходив із Бамфером до Коледжу «Епл’ярд» у неділю вранці. На відміну від Майкла, Альберт, який не вперше бачив, як поліціянти вміють перекрутити найменшу дрібницю, чудово проводив час — до того ж Ґранта він знав особисто з недільних півнячих боїв.

— Я ж тобі кажу, Джиме, — говорив він, — я бачив тих дівуль лише отоді разочок.

— Не називай мене Джимом, будь ласка, коли я при виконанні, — сказав інший, аж змокрілий від роздратування. — У поліції таких викрутасів не люблять. Отже. Скільки дівчат переходило на інший бік струмка?

— Як скажеш, довбаний містере Ґрант. Четверо.

— Лаятись теж не треба. Я просто на роботі.

— Сподіваюся, ти знаєш, — сказав конюх, витягнувши пакетик карамельок і демонстративно всунувши одну на місце дірки від зуба, — що я даю свідчення поліції добровільно, безоплатно, і мені з цього ніц не буде. Я взагалі послугу тобі роблю, тож не забувай про це, містере Ґрант.

Джим відмовився від цукерки, запропонованої на знак перемир’я, і продовжив допит.

— Що ти робив після того, як містер Фітцг’юберт пішов на прогулянку до Скелі?

— Полковник прокинувся та заходився гукати, що вже час їхати додому, то я пішов шукати Майкла, і тиць — бачу, сидить собі на колоді, а дівуль і слід пропав.

— Як далеко від ставка та колода?

— Та слухай, Джиме, ти сам знаєш не гірше за мене. Ту точку вже знає