Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вогняний бог Марранів 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогняний бог Марранів" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 39
Перейти на сторінку:
на животі, а піднімаючись, чіплялися за скелі передніми копитами.

Через вузькі ущелини мули перестрибували, вирівнюючи зігнуті задні ноги як пружини, і тут вершники, тримаючись за шиї благородних тварин, намагалися не вилетіти із сідла.

Та ось їм трапилась така широка ущелина, яку б не подолав найкращий скакун у світі. З дна провалля піднімався туман, і десь унизу глухо ревів невидимий потік.

Що робити? Об'їхати перешкоду? Але праворуч і ліворуч громадились скелі, на які не в силі були піднятися навіть Цезар і Ганнібал.

Зблідлі Тім та Енні сумно дивилися одне на одного. Вони опинились у пастці, і єдиним виходом було повернутися назад і шукати нову стежку у лабіринті гірських хребтів…

Але в цей час зверху почувся шум величезних крил і чиясь така ж величезна тінь упала на стежку. Діти підняли голови й побачили здоровенного орла, що спускався до них з висоти. Енні з жахом вереснула й закрила голову руками, а Тім із загрозливим виглядом підняв ломаку, хоч і розумів, що безглуздо воювати такою зброєю із страхітливим птахом.

А Карфакс (бо це був саме він) спустився на майданчик поблизу мандрівників і сказав приємним голосом:

— Не бійтеся діти! Я ніколи не ображаю кволих і безпомічних!

На ці слова Тім насупився, а Енні наважилась відвести руки від обличчя і глянути на гігантського птаха. У поставі Карфакса було стільки благородства, що дівчинка одразу ж підбадьорилась.

— Я бачу, діти, ви прямуєте до Чарівної країни з великого світу, — говорив далі орел. — Ви пройшли великий і небезпечний шлях, але цієї перешкоди вам не подолати.

— Так, Пане, відповіла Енні. — Через це провалля нашим мулам нізащо не перестрибнути… От якби ви нас перенесли, було б дуже добре, — додала осміліла дівчинка.

— Це неважко, — добродушно погодився з нею орел. — Дівчинко, пригнись до сідла.

І щойно Енні виконала пораду Карфакса як могутні лани обережно підхопили Цезаря за живіт. Дівчинка не встигла навіть злякатись, як побачила під собою ущелину, на дні якої курився туман, повітря засвистіло у неї в вухах, і за якусь хвилину мул уже стояв на тому боці провалля і весело іржав. Невдовзі Ганнібал з Тімом були біля Енні.

Далі дорога безпечна і мої послуги вам уже не знадобляться, сказав орел і шугнув у небо.

— Дякуємо, дякуємо, добрий друже! — тільки й встигли крикнути йому вслід діти, а гігантський птах уже зник за найближчою хмарою.

Але яким же чином Карфакс залишився в живих? Адже, покинувши Урфіна Джюса, він полетів на батьківщину, де на нього чекала смерть від вождя Аррахеса і його прибічників.

А було ось як. Всього лиш за три дні до повернення Карфакса в Орлину долину його запеклий ворог Аррахес загинув у поєдинку із зміїним царем, якого він викликав на змагання через своє непомірне марнославство. Нового вождя орли ще не встигли вибрати, і ним став Карфакс. Він знайшов собі нову подругу життя і зажив мирно й щасливо.

Ах, якби Тім та Енні знали, які події недавно відбулись у Чарівній країні! Якби їм було відомо, що той самий орел мимоволі допоміг злому Урфінові захопи їй владу над Стрибунами! Вони так легко не відпустили б від себе Карфакса й просили б благородного птаха виправити зло, якого він завдав багатьом людям.

Ніяких похмурих передчуттів не було у Енні й Тім а, а Карфакс намагався триматися подалі від людських справ особливо після того, як доля звела його з підступним Урфіном. Не підозрюючи, якого могутнього спільника у майбутній боротьбі вони втратили, діти довго дивилися на хмару, за якою зник Карфакс.

Далі Тім весело вигукнув:

— Оце так пригода! Такого не було навіть з Еллі!

— Еге ж, — відгукнулась Енні, — вона навіть не чула про те, що у Чарівній країні є такі орли.

— Нам з тобою неймовірно пощастило, — сказав хлопчик. — Коли б не той птах, скільки часу проблукали б ми в горах…

Діти торкнули мулів і рушили далі. Найважча частина подорожі скінчилася. Найкраще витримав її Артошко. Він сидів у своєму сховищі, висунувши тільки носа й очі, а в особливо грізні хвилини ховався весь і навіть замружувався. Він вважав, що небезпека не така страшна, коли її не бачиш.

Заночувати довелося біля самісінької вершини хребта, на льодовику. Намет поставити було неможливо, а холод пронизував мандрівників до кісток. Тут слушну думку подав Цезар. На його пропозицію полотнище згорнули в кілька разів, розстелили на льоду, Енні й Тім лягли посередині, а мули по боках. Їхні тіла випромінювали накопичене за день тепло, і діти з Артошком, що вмостився поміж ними, провели ніч зовсім непогано.

Наступного дня дорога стала зручнішою, підйоми і спуски похиліші, на схилах спочатку з'явилася трава, а далі кущі й дерева.

Кругосвітні гори залишились позаду, і Енні врочисто оголосила супутникам:

— Ми у країні Жуванів!

ЙОГО ЛИСИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ТОНКОНЮХ XVI

нні помилилась. Відхилившись у Великій пустелі від шляху Еллі та одноногого моряка, наші мандрівники перетнули Кругосвітні гори в іншому місці, і країна Жуванів лежала від них праворуч. Але куди ж потрапили Енні й Тім?

Діти бачили, що стежина, якою вони їхали серед лісу, була збита не ногами людей. Схоже на те, що її протоптали дикі звірі.

Доріжка поступово розширювалась, але нікого не зустріли наші мандрівники, лише жваві сороки на деревах голосно обговорювали їхній одяг і зовнішність.

Після тяжкого дводенного переходу в горах Енні й Тім почувалися дуже змореними. Погода була чудова, а тому вони вирішили не ставити намета, а вмостилися під кущем на м'якій травичці. Тім миттю заснув. В Енні заплющувались очі, коли несподівано вона почула далеке багатоголосе виття і чийсь жалібний крик:

— Поможіть! Ой, поможіть мені!.. Гину…

Поклик долинав із сусідньої галяви. Дівчинка спробувала розбудити Тіма, хоча це було зовсім не легко. І Енні сама рушила крізь кущі. Перед її очима постало таке видовище. Посеред галявини, з передньою лапою в пастці, лежав великий рудий лис і жалібно скавучав. Довкола нього юрмилося декілька менших лисиць, які на знак і співчуття до полоненого також скавучали й вили.

Однак цей чудернацький концерт одразу припинився, а лисиці, загледівши Енні, поховалися в кущі. Лис, спійманий у пастку, дивився на дівчинку жалібними очима, благаючи про допомогу.

Енні любила тварин, особливо скривджених і страждаючих. Їй стало жаль нещасного лиса, і вона вирішила допомогти йому. Дівчинка наблизилась до полоненого.

— Як це ти примудрився попасти до такої пастки, бідолахо? — лагідно поспитала вона.

Та

1 ... 21 22 23 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогняний бог Марранів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогняний бог Марранів"