Читати книгу - "Ерагон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Неабияк спантеличений, парубок мовчки похитав головою.
Сапфіра терпляче чекала на свого господаря. «Ти ж віднесеш мене додому? — подумки запитав він її. — Я знаю, що ти не хочеш, але так треба. Ми обоє в боргу перед Герроу. Він дбав про мене так, як я про тебе. Невже ти про це забула? Що ж про нас скажуть люди, коли ми не повернемось? Що ми сховалися, наче ті боягузи, саме тоді, коли дядькові загрожувала небезпека? Я вже й зараз чую ці плітки про вершника та про його переляканого дракона! Якщо треба буде воювати — нехай! Ми не станемо ховатися від ворога! Ти ж дракон урешті-решт! Від тебе навіть Смерк тікатиме! А ти сидиш ось тут, наче яке перелякане зайченя».
Ерагон навмисне хотів розлютити Сапфіру, і йому це вдалося. Вона відповіла глухим гарчанням, і перед очима юнака миттю з’явилася її голова. Вишкіривши ікла й пихкаючи димом, дракон гнівно зазирав Ерагонові в очі. «Сподіваюсь, я не переборщив», — подумав парубок. Скажені від люті думки дракона долинули до його свідомості.
— Кров за кров, — нарешті озвалася Сапфіра. — Гаразд, я битимусь, бо наші долі пов’язані, але, прошу тебе, не дратуй мене. Зараз ми полетимо й сплатимо свій борг, хоч це й нерозумно.
— Нехай там як, — зухвало сказав Ерагон, — та вибору нема, ми мусимо летіти.
Він розідрав свою сорочку навпіл, засунув те ганчір’я в кожну штанину й сяк-так видерся на Сапфіру.
— На цей раз, — сказав він, міцно обхопивши драконову шию, — спробуй летіти нижче, але швидше. Для мене це дуже важливо.
— Тримайся міцніше, — відповіла Сапфіра, і вони миттю знялися в повітря. Вони летіли над лісом трохи вище за верхівки дерев, мало не чіпляючись за гілля. Ерагонові раз по раз віддавало в шлунку, і він радів з того, що той порожній.
— Мерщій, мерщій! — підганяв парубок дракона.
Той нічого не відповідав, але почав працювати крильми швидше. Ерагон марно сподівався, що підкладена сорочка врятує його ноги — кожен рух озивався пекучим болем. Невдовзі кров уже текла по його литках. Від Сапфіри, що напружувала всі сили, аби тільки летіти якомога швидше, хвилями долинала збентеженість. Земля проносилась унизу сірою стрічкою, яку ніби витягали з-під них, і Ерагон подумав, що звідти вони повинні здаватися малесенькою цяточкою.
Опівдні внизу під ними вже була Паланкарська долина. Хмари затуляли її південну частину, на північ від якої лежав Карвахол. Сапфіра стрімко полетіла вниз, а Ерагон почав шукати очима ферму. Та коли нарешті її побачив, то здригнувся від жаху. Над фермою здіймався в повітря стовп чорного диму під яким танцювало скажене полум’я.
— Сапфіро! — загукав юнак. — Спусти мене ось там! Негайно!
Дракон склав крила й, круто пірнувши, пішов униз із жахливою швидкістю. Згодом він трохи змінив кут падіння, аби вони потрапили просто до лісу.
— Сідай у полі! — закричав Ерагон, перекриваючи шум вітру. Він іще міцніше стиснув Сапфірину шию, коли вони чимдуж помчали назустріч землі. За сотню ярдів від неї Сапфіра різко розправила крила, незграбно сідаючи, і Ерагон злетів униз. Гепнувшись на землю, він трохи відсапався й умить скочив на ноги.
Юнак побачив жахливу картину. Будинок було зруйновано вщент. Колоди й дошки, які були колись стінами й дахом, валялися довкола. Дерево було потрощене так, ніби по ньому гатили кувалдою. Скрізь лежали уламки хатнього начиння. Кілька покручених металевих пластин — ото й усе, що залишилося від пічки. Сніг було вкрито битим посудом та уламками цегли. Від клуні, що догорала неподалік, тягнувся густий маслянистий дим. Худоба або згоріла, або втекла…
— Дядьку! — крикнув Ерагон, кидаючись до згарища й шукаючи Герроу по сплюндрованих кімнатах. Того ніде не було.
— Дядьку! — знову й знову гукав юнак.
Тим часом Сапфіра обійшла будинок і зупинилася поруч зі своїм хазяїном.
— Тут оселилося лихо, — сказала вона сумно.
— Цього б не сталося, якби ти не втекла! — скрикнув юнак.
— Ні, якби ми залишились, ти б теж загинув, — пролунало у відповідь.
— Та поглянь же! — не міг заспокоїтись Ерагон. — Ми б могли попередити Герроу! Це ти винна, що він не встиг урятуватися!
І парубок так гепнув кулаком по колоді, що аж зідрав на руці шкіру. Кров стікала йому з пальців, коли він подався геть від будинку. Вийшовши на стежку, що вела до шляху, він нахилився, аби роздивитися сліди на снігу. Відбитків було безліч, але в голові Ерагонові туманилось, тож він майже нічого не бачив. «Може, я сліпну?» — якось байдуже подумав юнак, торкнувшись повік. Ті були мокрі від сліз.
Поруч лягла чиясь тінь. Це Сапфіра підлетіла до господаря, прикриваючи його своїми крилами.
— Не журись, — мовив дракон. — Може, іще не все втрачено. Придивися краще.
Юнак з надією роззирнувся довкола. Аж тепер він помітив, що бачить сліди тільки двох людей. Можливо, Герроу не забрали, і він переховується десь поблизу?!
Ерагон знову зосередився на відбитках. Ось двоє прямують до ферми. Ось ці самі сліди, але вони йдуть уже в зворотному напрямку. І ті, хто проходив тут, не були обтяжені ношею.
— Ти маєш рацію! — вигукнув юнак. — Герроу мусить бути десь тут!
Він звівся на ноги й кинувся до будинку.
— А я пошукаю довкола й у лісі, — відгукнулась Сапфіра.
Ерагон сяк-так пропхався до зруйнованої кухні й почав щосили розгрібати биту цеглу. Величезні уламки, які годі було підняти людині, розліталися на всі боки з-під його рук. Трохи подумавши, що його робити з кухонною шафою, яка залишилася майже неушкодженою, юнак відкинув її, намагаючись дістатися якомога глибше. І коли він виламував якусь дошку, за його спиною щось задеренчало. Ерагон рвучко озирнувся, готовий відбити напад ворога…
З-під уламків визирала рука. Несподівано вона поворухнулася, й Ерагон схопився за неї.
— Дядьку, ти мене чуєш? — скрикнув він.
Відповіді не було. Тоді парубок оскаженіло кинувся розгрібати уламки, не звертаючи жодної уваги на скалки, які впивалися йому в долоні. Він швидко звільнив дядькову руку й плече, але на заваді стала важка балка. Ерагон уперся в неї плечем, щосили підважив, та не годен був зрушити її з місця. «Сапфіро, допоможи!» — подумки загукав він.
Дракон миттю опинився поряд. Коли він ліз згарищем, уламки рипіли під його ногами, наче сніг. Без зайвих слів Сапфіра відсторонила парубка й уперлася боком у балку. Її кігті вп’ялися в залишки підлоги, м’язи напружились. Зі скреготом балка піддалася, й Ерагон миттю пірнув під неї. Увесь обідраний, Герроу лежав під завалом. Щойно Ерагон
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон», після закриття браузера.