Читати книгу - "Адвокат негідників"

На перехресному допиті Гувер негайно наводить факт того, що її двічі ловили на крадіжках у крамницях. Крадіжках їжі! А ви що робили б, аби зголодніли? Гувер подає це як щось таке, що заслуговує на смертну кару.

Продираємося далі. Викликаю наступного свідка алібі — він говорить правду, та Гувер усіх їх змушує мати вигляд злочинців. Отака божевільність і несправедливість системи. Свідки Гувера, які свідчать від імені штату, прикриваються порядністю, самі ледь не освячені владою. Копи, експерти, навіть донощики, вимиті, вичищені і вбрані в гарний одяг, усі стають за трибуну і говорять неправду. Вони об’єднані спільними зусиллями добитися, щоб мого клієнта визнали винним. Натомість свідки, які знають правду і розповідають її, миттєво дискредитуються і постають цілковитими невігласами.

Як у більшості подібних випадків, на цих слуханнях не йдеться про істину — йдеться про перемогу. І щоб перемогти — за відсутності реальних доказів — Гуверу доводиться їх фабрикувати, вдаватися до обману і знавісніло піддавати правду сумнівам. Шість моїх свідків присягаються, що мого клієнта і близько не було біля місця, де було скоєно злочин, і всіх шістьох висміюють. Гувер назбирав зо дві дюжини свідків, і те, що всі вони брешуть, фактично відомо і копам, і обвинуваченню, і судді. Та присяжні ковтають ті брехні так жадібно, ніби їм зачитують Святе Письмо.

Показую присяжним карту їхнього любого міста. Кар’єр розташований далеко від ставка. Ґарді ніяк не міг бути одночасно у двох місцях у приблизний час убивства дівчаток. Присяжні не вірять жодному слову, бо вони давно знають, що Ґарді був членом сатаністського культу і був причетний до сексуальних збочень. Фізичних доказів того, що дівчатка Фентрес піддалися сексуальному насиллю, немає. І все ж найостанніший недоумок в цьому Богом забутому місці вважає, що Ґарді зґвалтував їх, а тоді вбив.

Опівночі я лежу поперек незручного мотельного ліжка, озивається покладений поруч мобільний. Це з лабораторії ДНК в Сан-Дієго. Кров, яку Тадео так брутально отримав з лоба Джека Пілея, відповідає фрагменту волосся, яке убивця лишив на шнурку, що ним були міцно зв’язані щиколотки одинадцятирічної Дженни Фентрес.

Сон не йде, я навіть повік не можу склепити. Ми з Напарником ще затемна виїжджаємо з мотелю і наближаємося до Міло, коли на сході тільки займається день. Зустрічаюся зі Слоном в його офісі, тим часом місто потроху прокидається. Він дзвонить судді Кауфману додому, будить його й витягує з ліжка. О восьмій ранку ми з Гувером і судовим репортером збираємося в суддівському кабінеті. Усе, що буде далі, потрапить до протоколу.

Я викладаю свої варіанти. Якщо вони відмовляються припинити слухання, скасувати справу і відправити всіх по домівках — а я розраховую, що вони вчинять саме так — тоді я або (1) подам скаргу на Джека Пілея, щоб його силоміць притягли в суд, поставлю його за трибуну свідка і доведу, що він — убивця, або (2) звернуся до преси з результатами досліджень ДНК, або (3) оголошу присяжним усе, що мені відомо, або (4) зроблю усе перераховане, або (5) не зроблю нічого, дам їм отримати обвинувальний вирок, а тоді вщент розіб’ю їх апеляцією.

Вони прагнуть дізнатися, звідки у мене зразок крові Джека Пілея, але я не зобов’язаний їм звітувати. Нагадую їм, що останні десять місяців умовляв їх придивитися до Пілея, взяти зразок крові і все таке, але їм це було нецікаво. У них був Ґарді, один із прислужників сатани. Вдесяте пояснюю, що Пілей (1) знав дівчаток, (2) його бачили поблизу ставка, коли вони зникли і (3) він щойно розстався з їхньою матір’ю після тривалих непростих стосунків.

Вони збентежені, приголомшені, ледве спроможні усвідомлювати, що відбувається. Їхнє липове й несправедливе звинувачення було шите білими нитками. Вони звинуватили не ту людину!

Насправді усі прокурори мають однакову генетичну ваду: вони не здатні визнавати очевидне, навіть коли воно безсумнівне. Вони вдаються до своїх теорій. Вони знають, що мають рацію, бо їх у цьому переконували місяцями, якщо не роками. «Я вірю у цю справу» — одна з їхніх улюблених тез, і вони безтямно повторюватимуть її навіть тоді, коли справжній убивця із закриваленими руками пройде повз них і скаже: «Це зробив я».

Я чимало стикався з таким ідіотизмом раніше, тож пробував уявити, як тепер поведеться Гувер. Та коли він сказав: «Можливо, Ґарді Бейкер і Джек Пілей діяли разом», — я вголос розсміявся.

— Ви серйозно? — рохкає Кауфман.

— Блискуче, просто блискуче, — додаю я. — Двоє чоловіків, незнайомих між собою, одному вісімнадцять років, іншому — тридцять п’ять, приблизно на півгодини об’єднують зусилля, щоб убити двох дівчаток, а тоді розійтись кожен своєю дорогою, ніколи більше не бачитись, приречені тримати язики за зубами. Наполягатимете на цьому під