Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вітер часу 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітер часу"

163
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітер часу" автора Влад Наслунга. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 67
Перейти на сторінку:

Хвилин за десять потяг зупинився на станції. Коли Володя вийшов з вагону, то побачив, що два міліціонери в уніформі тягнуть юриста. Поруч йшов підручний. А шеф-кухар з рукою, перев’язаною рушником, біг за ними і щось кричав.

На станції на геологів чекав «бобік» начальника Тамдинської експедиції. В селищі експедиції був водопровід, що відходив від магістрального водоводу, який подавав воду Амудар’ї на комбінат і в селище золотодобувачів. Завдяки водопроводу тут росли молоді дерева, а біля щитових будинків – квіти. Володя і Юрій Павлович відразу ж пішли зі своїм тубусом в камералку, де сидів московський куратор. Володя вже був знайомим з ним, він раніше дивився матеріали експедиції.

Куратор з цікавістю ознайомився з новими результатами робіт. Усі свердловини, пробурені вже на трьох профілях впоперек Головної синкліналі, розкрили руду. Результатів аналізу проб ще не було, але деякі ознаки вказували на те, що вміст урану в пробах буде вищим, ніж за даними гамма-каротажу. Куратор виглядав дуже задоволеним і сказав, що запропонує керівництву у Москві представити геологів експедиції до заохочення. Ввечері, зібравшись в їдальні, відмітили успіхи обох експедицій невеликим бенкетом, а ранком Володя і начальник Каратауської експедиції виїхали назад додому.

Через пару місяців Володя і Міша приїхали в селище золотодобувачів для ревізії матеріалів попутних пошуків урану, які проводила геолого-розвідувальна партія при пошуках золота. В селищі вони зустріли молодого фахівця, тобто юриста. Він був в уніформі лейтенанта міліції, впізнав Володю і кинувся до нього, як до рідного. Був тверезий і повний симпатії, узявся розпитувати про справи.

– А ти як? – неохоче спитав Володя.

– Після тієї п’янки мене не призначили начальником міліції. Тепер я начальник паспортного столу. Це навіть краще. Ти знаєш, скільки звільнених бажають прописатися в селищі? Добрі гроші маю.

На прощання прохав заходити в гості до паспортного столу, обіцяв, що разом посидять і вип’ють.

Незабаром, як припустив Володя, доходи міліціонера зросли. Восени до селища золотодобувачів привезли з Прибалтики жінок, відселених за дармоїдство. Надіслали їх на рік для виправлення на будівництві комунізму. Селище і рудник будувались великими темпами – кар’єр, дробилка, збагачувальна фабрика, металургійне виробництво, залізниця, жилі і адміністративні будинки. Будували, переважно, в’язні з трьох таборів. У селищі мешкала маса розконвойованих, як тут називали умовно достроково звільнених, і поселенців, котрим після відсидки не дозволяли повернутись в європейські області СРСР. Так що заслані жінки, названі тут ласкаво «дармоїдочками», прийшлись до речі. Вони жили в бараках, як поселенці, від роботи ухилялися. Високі, біловолосі жінки притягали натовпи чоловіків, тим більше, що інших представниць слабкої статі майже не було. Проте, не було і ніякого розгулу. Усе владналось добре. Дармоїдочки «працювали» ввечері і вночі, до них приходили гості, які грали в карти по-крупному, випивали, але без п’яних скандалів. Жінки збирали гроші. За рік вони поїхали, увозячи з собою немалі багатства.

Одначе, повернемося до наших справ, – писав Володимир Іванович, згадуючи минуле. – У зв’язку з відкриттям родовища урану в Каратау перебудовувалась методика пошуків. Стало ясно, що не треба стільки канав, а, відповідно, канавників. Їх в експедиції влітку бувало чоловіків двадцять-двадцять п’ять. Тепер мало залишитись п’ять-шість, інших треба було «скоротити». Старшому техніку-геологу, який відав документуванням канав і обміром виконаних робіт, доручили залишити кращих. Після видачі зарплатні близько двадцяти людей звільнили.

Увечері, попередньо підкріпившись спиртним, звільнені прийшли до Володі, щоб з’ясувати, чому їх звільнили, адже вони йому справно платили. Володя почав з’ясовувати, що означає «платили», і виявилось, що старший технік щомісячно брав у кожного робітника гроші мовби для керівництва експедиції. Розлючений Володя склав акт про здирство грошей техніком, під яким робітники підписались і поїхали додому.

Ранком Володя пішов до начальника експедиції, розповів йому про цей випадок і показав акт. Юрій Павлович схопився за голову:

– Ти що? Хочеш, щоб мене посадили?

– А тебе за що? – здивувався Володя.

– Я як же, це я попросив його записати роботягам більше виконаної роботи, а гроші віддати мені на автопокришки, тому що купити їх можливо тільки за готівку. Сам бачиш, гума уся лиса. А він, сучий син, почав і далі брати, вже для себе, а казав, що для керівництва. Давай сюди акт, нехай їде і розшукує тих, хто підписав, бере відмову.

– Ну, як хочеш, – невдоволено сказав Володя, – а я з ним працювати не буду. Або він йде, або я звільняюсь.

Начальник пообіцяв Володі, що на протязі місяця техніка переведуть до іншої експедиції.

Поїхав старший технік і зробив усе, як наказав начальник, привіз відмови робітників. Володя з ним не спілкується, завдань не дає, чекає, коли ж його переведуть. Місяць минає, другий – не переводять. Старший технік до камералки не заходить, але по селищу гуляє і в конторі байдики б’є. Побачивши Володю, не привітається, тільки посміхається потайки, та так єхидно, що у Володі нутро кипить. Володя знов спитав начальника експедиції, а він каже – не можу перевести, він секретар нашої парторганізації.

Незабаром Володя мав нагоду, поїхав він у відрядження до Ташкенту. Головний геолог Об’єднання став розпитувати Володю про справи. Наприкінці Володя розповів йому про випадок з канавниками. Головний геолог вислухав Володю з цікавістю, а Володя попрохав, щоб забрали того техніка з експедиції.

– Гаразд, – погодився головний геолог, – обіцяю, нам такі люди потрібні.

Через місяць техніка призначили начальником Першого відділу Об’єднання. Володя зрозумів, що старший технік був ще і сексотом КДБ в експедиції. Взагалі, надійний кадр.

Цей випадок зміцнив бажання, що віддавна виникло у Володі, піти з експедиції, поїхати «до Європи», тобто додому, в Україну. Його друзі з московського інституту пропонували поступити до них в аспірантуру, але Володя вагався, його більше тягнуло на Батьківщину. Те, що експедиція знайшла, нарешті, родовище, полегшувало рішення Володі, він

1 ... 21 22 23 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер часу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер часу"