Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Корсетна майстерня пані Марії 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Корсетна майстерня пані Марії" автора Анатолій Соломко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 30
Перейти на сторінку:
пане Дьяков, не соромтесь!

— Російська соціал-демократична… робітнича партія… Листівки!

— Так, пане Дьяков, листівки!

— А як вони сюди потрапили? — Дьяков поволі підводиться з-за столу.

— Наче ви не знаєте! — явно втішаючись його розгубленістю, іронізує Кулябко. — Пан Дуб приніс! Сам же сказав, що такого добра в нього на фабриці хоч греблю гати! Певно, там і друкуються вони! Кому, як не вам, його найближчому другу й товаришеві, знати про це?

— Перестаньте блазнювати, пане ротмістр! — нарешті оговтавшись, з огидою процідив Дьяков.

Цього вже Кулябко не зміг витерпіти. Підхопившись мов ошпарений з крісла і змірявши Дьякова лютим поглядом, вже ладен був вибухнути гнівом, але той не дав йому і рота розкрити.

— Сядьте, пане ротмістр! Без вашої допомоги розберемося!.. Аристархе, — наказав суворо Дубу, — то поясни, будь ласка, звідки ці листівки у тебе!

Дуб безпорадно знизав плечима, обличчя його спохмурніло, він облизав губи і важко зітхнув. Притискуючи руки до грудей, істерично заверещав:

— Не знаю! Нічого не знаю!

— Не прикидайтесь дурником, пане Дуб! — голос Кулябка став різким. — Ви соціаліст! За скільки вони купили вас?

— Я не соціаліст! — на повному обличчі Аристарха Прокоповича відбилися тривога і страх.

— Ну, який же він соціаліст, пане Кулябко? — спокійно спитав Дьяков.

— А я кажу — соціаліст! — стояв на своєму Кулябко. — І ви… соціаліст! Всі соціалісти! — він схопився з крісла і забігав по кабінету.

— Ви думаєте, що кажете? — чорні очі Дьякова сердито заблищали. — Чи не можна висловлюватись виразніше, пане ротмістр!.. В такому разі я вимушений мати розмову з Олександром Олександровичем після його видужання. Я — людина державна!..

Кулябко враз знітився, зупинився перед Дьяковим і заговорив спокійно:

— Іване Миколайовичу, ради бога… Вибачте великодушно. Кожного дня тільки й чуєш: соціал-демократи, листівки. Уже й вночі сняться. Нерви, нерви, шановний Іване Миколайовичу…

— Отож-бо й воно, — Дьяков похитав головою. — Багато розуму не треба, щоб таке наговорити.

Він підійшов до вікна, біля якого стояв невеличкий столик, налив склянку води й підніс Дубу.

— Випий, Аристархе, і заспокойся. Ніхто тебе соціалістом не вважає.

— Спасибі, Іване Миколайовичу. Всіма святими заприсягаюсь, що я нічого спільного з ними не маю. Але ж гроші. Мої гроші, — сумно знизав плечима.

Дьяков і Кулябко насторожено перезирнулися.

— То як, Аристархе? Ми тебе слухаємо.

— Зачекайте… Дайте з думками зібратися. В голові така круговерть… Не знаєш, з чого й починати, — на лобі в нього зібралися зморшки.

Кулябко, дивлячись на Дуба, ввічливо попросив:

— Пригадайте все до подробиць, будь ласка. Зрозумійте, як би там не було, а справа це серйозна, потребує ясності.

— Так, так, пане Кулябко, — замислився Дуб. — Але ж гроші… Мої гроші! Хто тепер скаже, де їх шукати!

— Не мороч нам голови, Аристарху! — не стримався Дьяков. — Твої гроші нас не обходять! Чи не здається тобі дивним, як все-таки потрапила до твого портфеля нелегальщина? Нею весь Хрещатик обліпити можна!

— Так що розповідайте, пане Дуб… Це ж у ваших особистих інтересах! — сказав Кулябко.

— Що ж тут розповідати? — гірко усміхнувся Дуб. — З дому, узявши портфель, заїхав до Андріївської церкви. Як парафіянин цього храму, рідко коли минаю, щоб не віддати в молитвах шану нашому господу.

— Благовірні наміри, пане Дуб! — посміхнувся Кулябко. — А що ж у вашім портфелі було?

— Квитанції, розписки, бухгалтерські документи…

— І?

— Гроші… Розраховував заїхати опісля в купецький банк, щоб покласти на поточний рахунок.

— А в храм ви з портфелем увійшли?

— Так. З портфелем.

— А чи не запримітили ви там кого з чужих?

— Чужих? Наче ні. Богомольці, старці…

— А потім? — нетерпеливо допитувався Кулябко.

— Приїхав прямо сюди.

— І нікуди не заїжджали?

— Ні.

— Гм… Цікаво.

— А чи не могли соціалісти обмінятися портфелями? — раптом спитав Дьяков. — Гроші їм потрібні. До речі, скільки ти збирався здати в банк?

— Тисячу карбованців.

— О-о-о! Це значна сума! Але звідки їм знати про них? — засумнівався Кулябко.

— То, може, люди Я піки Одноокого пожартували? — зробив припущення Дьяков.

— Ні, ні. І ця версія відпадає. Та й де їм стільки листівок взяти?

— Це робота соціалістів! — наполягав Дьяков. — Призначили побачення своїх агентів, які не знали один одного, в церкві, щоб обмінятися однаковими портфелями. В одному портфелі листівки, в другому… Ну, припустимо, шрифт чи деталі до друкарського верстата. Один з агентів, певно, запізнювався, от і відбувся обмін мимоволі. У Аристарха опинився точно такий портфель, як у їхнього агента. Молячись, він і не помітив.

— Скоріше всього, Іване Миколайовичу, ваша версія скидається на правду, — погодився Кулябко. І, вже звертаючись до Аристарха Прокоповича, рішуче й безапеляційно проказав: — Завдали ви нам клопоту, пане Дуб! Отож, з вашого дозволу, я все-таки візьму у відділ цей портфель з листівками. Будемо виясняти що й до чого. Але, перепрошую, про нашу розмову і взагалі про цей випадок ви не повинні розказувати нікому. Навіть дружині!

— А гроші? — підвівся з крісла Аристарх Прокопович.

— Ми ще матимемо нагоду бачитися з вами! — стримано відказав Кулябко. — Можливо, щось і вияснимо. А зараз, панове, дозвольте покинути вас. Честь маю кланятись! — Кулябко взяв портфель, виструнчився, дзенькнув шпорами, віддаючи честь, і вийшов з кабінету.


11

Забринів світанок. Шульгіна погасила лампу, вийшла з комірчини, роздяглася й прилягла на ліжку. Натягнула ковдру до підборіддя, заклала руки за голову й заплющила очі. Через годину прокинулась, солодко потяглась і тихо, щоб не розбудити доньку, пішла на кухню. Приготувавши сніданок, розбудила Оленку.

— Слухай уважно, донечко, — казала вона. — Зараз

1 ... 21 22 23 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсетна майстерня пані Марії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсетна майстерня пані Марії"