Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

– Та що там мені, Майстре Іріоне, – махнув рукою Кальдемейн. – Бувай, Ґеральте. Побачимося пізніше. Носікамику! Потвору на гній!

– Як накажете.

Відьмак підійшов до інкрустованих дверей, що ледь прочинилися, рівно настільки, щоби він міг протиснутися, після чого відразу ж зачинилися, полишивши його у повній темряві.

– Гей! – закричав він, не приховуючи гніву.

– Уже, – відповів голос, на диво знайомий. Відчуття було настільки несподіваним, що відьмак заточився і простягнув руку, шукаючи опори. Не знайшов.

Сад квітнув білим і рожевим, пах дощем. Небо перетинала кольорова дуга веселки, поєднуючи крони дерев із далеким синюватим гірським хребтом. Хатинка посеред саду, маленька й скромна, тонула у мальвах. Ґеральт глянув собі під ноги й визначив, що стоїть по коліна у чебреці.

– Ну, Ґеральте, ходи ж бо, – пролунав голос. – Я перед домом.

Він увійшов у сад, між дерев. Зліва помітив рух і озирнувся. Світлокоса дівчина, геть гола, йшла вздовж кущів із повним кошиком яблук. Відьмак урочисто пообіцяв собі більше нічому не дивуватися.

– Нарешті. Привіт, відьмаче.

– Стреґоборе! – здивувався Ґеральт. Відьмак зустрічав у своєму житті злодіїв, які виглядали неначе міські райці[17], райців, які виглядали неначе старцівство[18], повій, які виглядали неначе королеви, королев, які виглядали неначе тільні корови, й королів, які виглядали неначе злодії. А Стреґобор завжди виглядав так, як, згідно з усіма правилами й уявленнями, мусив виглядати чародій. Був він високим, худим, згорбленим, мав великі сиві кущисті брови й довгий гачкуватий ніс. До того ж носив довгі чорні шати з неймовірно широкими рукавами, а в руці тримав довгий посох із кришталевою кульою. Жоден зі знайомих Ґеральту чародіїв не виглядав, як Стреґобор. А найдивніше – Стреґобор насправді й був чародієм.

Линвар – ремісник, який виготовляє мотузки, шнури, линви.

Повернутися

Кубрак – рід верхнього одягу, грубий простий кунтуш, куртка із довгими полами.

Повернутися

Буздиган – різновид булави із головкою з шипами.

Повернутися

Парсуни (заст.) – портрети.

Повернутися

Карло – різновид стільця без спинки.

Повернутися

Кордегардія – приміщення для стражі, здебільшого біля (чи над) брамою замку чи міста.

Повернутися

Рефекторій – приміщення їдальні, столова зала у монастирях та культових місцях.

Повернутися

Санктуаріум – центральне священне місце в храмі з олтарем, що присвячений божеству.

Повернутися

Протазан – різновид держакової зброї, спис із довгим широким пласким наконечником.

Повернутися

Гвізарма – різновид держакової зброї, алебарда із гаком на кінці (для перерізання сухожиль коням та стягання вершників з сідла).

Повернутися

Кончар – різновид півторучного меча, застосовувався для колючих ударів.

Повернутися

Затяжне військо – різновид війська, яке формується із «затяжці», навербованих солдатів (на противагу війську охочому – добровольчому).

Повернутися

Обряд постригання – обряд переведення спадкоємця рицаря у воїнський стан; рицарі стриглися коротко, щоби волосся не заважало під шоломом.

Повернутися

Комес – окружний правитель, інколи – воєвода, начальник війська у окремих частинах держави.

Повернутися

Володар – у Середньовіччі: намісник, визначений головою держави.

Повернутися

Мерлони (фр. «виступ») – зубчасті виступи на вершинах фортечних будівель.

Повернутися

Райці – члени міських рад, вибірні радники.

Повернутися

Старцівство – мандрівні старці, що жили жебракуванням та співами пісень – народних та духовних.

Повернутися