Читати книгу - "Феміністка, Леонід Григорович Кононович"

— Роздягайся. — коротко звеліла Мандела.

— Як це?..

— Ти ж на масаж прийшов? — Вона зняла з вішалки білий халат і стала одягатися. — Значить, роздягайся догола… а як же ж іще?

Я почув себе ніяково.

— А якщо я стісняюся?

— Розкажи своїй бабуні! — пирхнула вона. — Стісняється він… а хто нас із Чамбамбіною взував у парку, га?

— Справді, — сказав я, знімаючи светра, — що було, то таки було! Але ж і морозяка стояв тоді…

— Ще б пак! — сказала Мандела, дістаючи з настінної шафки якісь слоїки, пляшечки, пудельця. — В мене й шкура пооблазила — на животі й на колінах. А Чамбамбіна, бідолашка, заробила простуду робочого органу…

— Так мороз же ж був — градусів за тридцять!

— А нам захотілося… ну, хоч вогню приклади! От молодість, га! На мені була ото така норкова шуба, так ти її кинув на сніг — і погнали! Десята вечора, в повітрі іскри скачуть од холоду… а тут груповий секс, аж дим горою! Я зняв труси й жбурнув їх у куток.

— Ну?

— Лягай на тапчан, — сказала Мандела. — Ницьма.

— О, — похопивсь я, вкладаючись донизу лицем, — мені ж треба зняти з тебе допит!

— Потім, потім!.. — неуважно сказала Мандела, розглядаючи мене з ніг до голови. — Ну, ти й бугай! М'язи так само качаєш?

— Десять годин на тиждень. На більше нема часу.

— А це що за шрам? О, й ще один!

— Робота в нас така… Отой, що під пахвою, в Боснії заробив — снайпер шарахнув із даху! Ще б пару сантиметрів — і гаплик…

— Розслабся, — сказала Мандела, проводячи долонькою по спині. — Заплющ очі… так, наче ти спиш, зрозумів?

Її вправні пальчики пробігли по хребту, легенько поколюючи нігтями. Потім зупинилися на боках, погладжуючи їх плавними пестливими рухами, лагідно проникли під живіт й знову повернулися нагору, натискуючи якість точки біля шиї, відтак побігли швидше й швидше, тепер вона колола мене якимись дерев'яними голками, які держала по одній в кожній руці, і темп цей наростав і наростав, аж я відчув, що спина моя горить сотнями шпарких пульсуючих вогнів, але вона не спинялася, голки мигтіли в її руках, штрикаючи глибше й глибше, проникаючи в самісіньке єство, аж щось неначе електричний струм пробігло мені по хребту, піднімаючись дедалі вище…

… й вибухнуло під черепом, як згусток живого сліпучо-білого вогню, й я скрикнув, підхоплюючись на ліктях, тому що це було щось таке, як біль, тільки несло в собі якусь досі незвідану розкіш і такий екстаз, що крику свого я не почув, — лише червоні плями пливли й пливли увіччю, щезаючи з поля зору.

— Кричиш? — поспиталася Мандела, і її голос долинув до мене, мов би з далекої далини. — Ще не так будеш кричати… от перевернись на спину!

Я заборсався, перевертаючись горізнач. Серце гамселило, як навіжене; м'язи дилькотіли й були, мов холодець; уколи дерев'яними штрикавками, певне, ввімкнули якийсь механізм, бо по хребту через рівні проміжки часу протікали гострі діткливі імпульси. Я підняв очі вгору — й просто на стелі побачив картину в золоченій рамі: гола дівчина лежить горілиць на білому простиралі, цнотливо прикриваючи долонькою свою розкішницю.

— Хай йому всячина! — видихнув я.

— А, — сказала Мандела, — побачив! Це Тіціан… чи той чорт, як на нього… Рафаель! Для клієнтів спеціально повісили…

Я закусив уста, намагаючись погамувати збудження.

— Послухай-но, лялю…

— Ну? — поспитала вона, відкриваючи якийсь зі слоїчків.

— Лесі ти теж масаж робила?

— Якій Лесі?

— А тій… із жіночого товариства!

— А ти звідки знаєш?

— Я ж детектив, а не хрін собачий… Робила?

— Звичайно. — Мандела зачерпнула кінчиками пальців крем зі слоїчка. — Ти щось од неї хочеш?

— Давно вона до вас ходить?

— Десь із рік… а то й більше! Останнім часом її щось, правда, не видно…

— Виходить, ти її добре знаєш?

— Ну звісно! — Її голос був спокійний. — Розслабся… й ні про що не питай!

Її м'які долоні ковзнули по животу, кружними рухами розмазуючи крем з якимсь гострим трав'яним запахом, спочатку ніжно й лагідно, а потім дужче й дужче, добираючись до глибоко розташованих м'язів, по тому ковзнули вгору, й запах тропіків, мускусу й екзотичного зілля просто-таки забив мені подих, тепер вона розминала грудні мускули, тверді й грубі, мов дубові дошки, а відтак знову метнулася вниз, захоплюючи кінчиками пальців м'язи живота; всеньке тіло шарілося од того крему, воно зробилося цегельно-рудої барви, я крутив головою, намагаючись опанувати свій навіжений організм, котрий неначе б із цепу зірвався, однак руки її ковзнули ще нижче — й зімкнулися довкола моєї плоті, яка стала диба, мов схарапуджений кінь.

Я скрикнув, і тіло незалежно від моєї волі вигнулося дугою, спираючись лише на потилицю й п'яти.

Дві бамбукові голки одночасно вп'ялися в шию; якась чорна тінь накрила мою свідомість, і я прийшов до тями, в однісінький мент перемістившись із площини екстазу в дуже спокійну місцину.

— Отямився? — поспиталась Мандела, пораючись коло свого приладдя.

— Ну… — сказав я. — Що ти зробила?

— Зупинила оргазм. Елементарний трюк… якщо знаєш, як це зробити!

Я вслухався в свої відчуття. Пульс був нормальний.

— Для чого тобі ця Леся? — поспиталася Мандела.

— Для діла… для чого ж!

— Вона тобі чимсь насолила?

Я обернув голову й подивився на неї.

— Ти щось знаєш?

— Та звідки ж! Просто це така стервозна особа, що здатна будь-кого дістати… от я й подумала!

— Що ти можеш розповісти про неї? Мандела посміхнулася.