Читати книгу - "Печатка янгола, Ненсі Х'юстон"

Ситуація непроста. Шарль де Ґолль усвідомлює це і вирішує взяти все під свій контроль; після одинадцятирічної перерви він заявляє про свою готовність знову взяти долю Франції в свої руки.

Ортанс де Трала-Лепаж також усвідомлює складність ситуації і, гортаючи сторінки «Le Figaro», здригається від думки про свої дорогі заморські виноградники.

Майже всім усе зрозуміло: як у Алжирі, де мусульманки зривають із себе покрови, так і у столиці, де люди масово виходять на демонстрації і невтомно вигукують: «Від Дюнкерка до Таманрассета: Франція єдина!»[32].

Рафаель ні про що не здогадується: він подорожує.

Відколи полагоджено його бас-флейту і завдяки гучному успіху сольного концерту в Парижі, він дедалі більше зайнятий своєю кар’єрою. Тепер його вважають метром серед флейтистів. Слухачі в усіх куточках світу, насолоджуючись його грою, відчувають дивне сплетіння пристрасті й точності. Його кличуть усюди. Він дає згоду на участь в концертах і стажуваннях, турне і майстер-класах, що зумовлює дедалі довші поїздки до різних більш-менш віддалених країн.

І що частіше Рафаель помічає у своєї дружини перші ознаки щастя, то охочіше погоджується. Щоразу, як повертається до Парижа, Рафаель зауважує: Заффі, вочевидь, абсолютно спокійно гуляє з дитиною у візочку. Він помічає легкий рум’янець на її щоках, трохи м’яса на її кістках — і тішиться. Тож, квапливо сідаючи до таксі, поїздів і літаків, які везуть його геть від вулиці Сени, він радіє, знаючи, що дружина й синочок залишаються разом у щасливій ідилії.

Щастя Заффі помічає й інша особа, з чого робить висновки діаметрально протилежні: ця особа — мадемуазель Бланш.

Консьєржка вражена змінами, які відбулися в жінці. Вона впізнає цю ходу: легку фривольну ходу, позбавлену гризот дійсності. Вона й сама так ходила, коли, будучи секретаркою на підприємстві, переживала з одним одруженим колегою єдине велике кохання в своєму житті. Кінець історії був сумний: мадемуазель Бланш наївно думала, що чоловік кохається з нею, бо вже не відчуває потягу до дружини... А оскільки він уже мав двох синів, а вона не здогадувалася про шкоду, завдану її організмові кислотами Сент-Уана, то мріяла народити йому доньку. І коли її, разом з іншими колегами, запросили на дружню вечерю, щоби відсвяткувати народження доньки в її коханця, здавалося, що Бланш помре від сорому й болю.

О, якщо від адюльтеру і виростають крила, то політ майже завжди короткий, а падіння тяжке. Вона не може дати собі ради — дивлячись услід жінці, яка котить візок із дитям до Сени, мадемуазель Бланш відчуває тривогу. Як сказати правду людині, що так явно тішиться своєму щастю?

Можна лише сподіватися, що наслідки будуть не такими вже й руйнівними.

У Андраша немає телефона. У кварталі Маре до проведення лінії ще треба чекати два роки. Та Андраш навіть і не думав просити про телефон; життя без телефона, як і життя без годинника, йому значно миліше. Що робить його доволі пасивним — тому ініціаторкою зустрічей без попереджень зазвичай є Заффі.

Вона вдруге вирушає, аби роздягнутися і щоб він роздягав її. Та опинившись перед заскленими дверима, вона чує кілька голосів і з розчаруванням розуміє — він не сам.

Він приймає її природно, допомагає з візком і знайомить зі своїм гостем, високим неповоротким чорношкірим:

— Заффі, Білл...

— Хай, Зеф!

Заффі ледве стримує мимовільне бажання відступити. Уперше від приключки з чортом у стодолі вона стоїть лише за десять метрів від чорного. І коли він простягає їй руку, вона бачить іншу простягнуту руку і чує слово «Water!», слово, значення якого тепер їй відоме, але яке ніколи не позбудеться для неї тривожного звучання. Wer hat Angst vorm schwarzen Mann?

Оговтавшись, вона піднімає свою руку і дозволяє чорному чоловікові потиснути її.

— Сідай! — кидає Андраш і, обернувшись до Заффі спиною, ніби показуючи їй тим самим, що вона в нього як удома, повертається до розмови англійською з гостем.

Отже, все просто. Незважаючи на візок, незважаючи на дитя, вона має право, явившись сюди, бути лише «Заффі». Її німецького життя не існує, так само як і її Лівого берега; вона може говорити й робити будь-що, бути будь-ким — вона вільна! Піднявши з підлоги газету, вона вмощується у провалений фотель і вдає, ніби читає, лише за десять хвилин усвідомивши, що газета — угорська. І вона потайки усміхається. Чоловіки спокійно перемовляються перед верстатом. Як вона збагнула, англійська майстра ще слабша за його французьку. Чоловіки запалюють цигарки, забувають їх у попільничці, по черзі беруть у руки мундштук саксофона. Еміль прокидається — і Заффі міняє пелюшки, потім знову сідає у фотель і спокійно чекає. Вона просто щаслива. Нарешті американець струшується, підводиться, бере в руки свій інструмент і котячим кроком рушає до дверей. Угорець проводжає його.

— So long, Saf. See you around, man[33], — додає він, легко і дружньо вдаривши кулаком по плечу Андраша.

Андраш зачиняє за ним двері. Закриває скло картонкою. Повертає у щілині ключ.

— Цей хлоп — геній тенор-саксофона! Сходимо якось послухати його разом?

— Гаразд, — відповідає Заффі. — Її глухий голос затуманений, підрізаний нестримним бажанням. — Андраше, я піду, куди скажете.

— А ви добре вимовляєте моє ім’я.

(Угорською «Андраш» звучить дуже сильно, навіть різко, з тонічним наголосом на першому складі, літера «р» котиться небом, а не горлом; французьке «Андре» блідне поруч.)

Узявшись за руки і сплітаючись вустами, вони заходять за червону завісу.

Він її повністю роздягає — так, як вона і хотіла. Повністю роздягається сам — як вона і хотіла. Лягає поруч із нею на ліжко, його прутень стоїть, і він роздивляється білину́ її шкіри. Його прямокутні пальці біжать уздовж кривої гримаси, залишеної скальпелем, торкаються швів. Він ніби креслить колючий дріт на шкірі живота Заффі.

— Це через дитину? — запитує він.

Заффі ствердно хитає головою.

— Другої в мене не буде, — шепоче вона.

У кутиках очей Андраша спалахують маленькі сонця.

— Овва... — каже він. — Оце так проблема!

Нахилившись над нею, він вустами бере один із її сосків, грається з ним язиком і починає з силою ссати його. І тоді Заффі відчуває щось досі незвідане — у ній ніби шумує якась інша кров, наче вона стає вдвічі живою; із глибин її тіла цей чоловік дістає кілька краплин материнського молока — того самого молока, в якому їй навідріз відмовили медсестри в лікарні. Андраш відчуває на губах теплу солодкаву