Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Цієї ночі, окрім пораненого, ніхто так і не заснув. Скелі майже не закривали від бризок моря, що розбушувалося вночі. Вітер, який посилився до ранку, радості не додав. Та й багаття, хоч і горіло справно, особливого тепла не давало. Важким сном вдалося забутися тільки Ластірану. Решта віддалися роздумам, кожен своїм, але веселими вони не були ні в кого. Занадто непроста розмова відбулася напередодні.

Ніч роздумів ясності не принесла. «План, мені потрібен план», — ось, мабуть, єдина здорова думка з усієї маячні, яка прийшла в голову Риль. Цікаво, на скільки вистачить терпіння драконів, тримати у себе недотепу-неука? Як би відразу не прогнали… Щось не віриться, що вони будуть ловити ще когось. Доведеться намагатися видати себе за повноцінного простірника. А як це зробити, якщо магічне джерело не ініційоване? Завдання ще те…

Як же не вистачає допомоги друзів! А хіба тут є кому довіритися? Вона вже надовірялась до в’язниці і тортур. Досить, тільки сама. Потихеньку, помаленьку. Почне з малого. А потім і до викрадача добереться. Хто сказав, що вона сама його взяти повинна? Досить пальчиком вказати, і «фас» — драконам. Ті самі розберуться. Добре б пастку організувати, щоб за магом по всьому світу не скакати. А що в пастці головне? Правильно — приманка!

Риль кровожерливо подивилася в сторону драконів. Фестігран був найзарозумілішим з трьох, він їй більше всіх не подобався. Ідеальна кандидатура! Такого якщо і шкода, то зовсім трошки. До того ж, допомога буде близька, і його обов'язково врятують. В ідеалі.

Що ж, теорія, як завжди, чудова. Ось тільки Риль знала, як легко подібні висновки розбиваються об каміння дійсності.

З першими променями сонця вони покинули острів. Дракони невдоволено супилися. Роль транспорту їм була явно не до душі.

Риль не змогла втриматися і ласкаво поплескала свого дракона по спині, милуючись його глянсовою шкурою. У кожній лусочці спалахувало маленьке сонечко, відображаючи світило, що сходило. Хвиля тремтіння пройшла по спині, ледь не скинувши дівчину вниз. Дракон обурено рикнув, демонструючи невдоволення подібними ласками.

«Подумаєш», — хмикнула Риль. Але ж вона ще за вушком чесати не пробувала. Хоча вони далеко — не дістанеш, а з морди заходити страшнувато. Там очі, ніздрі, а зуби… ні, до цього треба звикнути. Звикати не хотілося. Хотілося додому або хоча б просто в теплу кімнату, під м'який плед.

Цього разу дракони мчали набагато швидше, ніж раніше. І Риль змогла оцінити красу вчорашніх польотів, коли вітер не б'є холодом в обличчя, а захололі пальці не примерзають до страхувальної мотузки.

Вночі трійця про щось бурхливо радилася, відправивши Риль прогулятися. Начебто цей кам'яний зуб, що стирчить у морі, може бути місцем для прогулянок. Мало того, що темінь навколо — місячне світло ледь дає орієнтири, так ще й під ногами слизьке і гостре каміння. Думка, що вона може собі щось зламати або вивихнути, просто нікому не прийшла в голову. Самі вони все життя в горах. Звичні.

Бояться, що вона знає мову драконів. Тільки даремно її вважають настільки здібною. Та й не входить драконяча мова в програму вивчення рідкісних мов.

Для просторового мага, нехай навіть поки і не ініційованого, людська мову стандартної лінгвістичної групи будь-якого світу майже рідна. Працює як істинний зір, тільки для лінгвістики. Бувають винятки, але вони стосуються лише ізольованих племен і народів. У решти принципи побудови мовних зворотів не особливо відрізняються, а смислові значення легко дешифруються магом.

А ось з нелюдськими мовами подібна хитрість не спрацьовує. При надходженні в Академію необхідно продемонструвати знання двох мов. За час навчання до них додаються ще дві. Але драконяча в їх число не входить і, схоже, ніколи не буде входити.

Через кілька годин польоту, коли нижня частина тіла практично закам'яніла, попереду завиднілися довгоочікувані гори. Дракони, відчувши рідні місця, запрацювали крилами вдвічі швидше. Риль і сама хотіла швидше відчути під ногами тверду поверхню.

Дракони двома змазаними тінями кинулися до гір, пірнули в ущелину. Відразу навалилися темрява і холод. Перехопило подих від крижаного вітру. Повз проносилися стіни, де-не-де вкриті сіро-зеленим лишайником. Дракони з легкістю маневрували, пролітаючи в небезпечній близькості від скель. Риль лише ойкала і лаялася крізь зуби, коли літуни демонстрували свою майстерність вищого пілотажу. Вгору — перелетіти через перевал, пірнути вниз, склавши крила, впасти в темряву глибокої ущелини, щоб за мить свічкою піти у висоту, до сонячного світла.

Білосніжні шапки гір спалахували на сонці, сліплячи очі після мороку ущелин. Розріджене гірське повітря кружило голову, перевантаження тиснуло на серце, закриваючи кривавою завісою очі. Політ у горах, коли будь-яка помилка може виявитися фатальною, — сумнівне задоволення. Як же добре було над морем!

Місто виринуло несподівано, немов скеля раптом показала свою справжню подобу, виявившись схованим під покровом ілюзії містом. Здавалося, секунду назад навколо були тільки камені, і ось вже дракони кружляють над високими стінами, проносяться над дахами будинків, майже зачіпаючи стрункі вежі довгими хвостами.

Майже всі дахи були пласкими, а будинки приосадкуватими і міцними. І в той же час по всьому місту то тут, то там, немов свічки на торті, височіли тонкі, стрункі вежі. Коли дракони акуратно приземлилися на даху одного з будинків, стало зрозуміло, чому вони пласкі: посадковий майданчик вміщав на собі декількох драконів.

Дівчина так заклякла, що заледве могла поворухнутися. Але не просити ж допомоги у пораненого Ластірана.

— Це наш будинок в Елькаруті, — пояснив цілитель.

Вони спускалися вниз по широких сходах. Було відразу видно, що в будинку живуть істоти, що люблять простір. Високі стелі, широкі сходи, товсті стіни, великі вікна, які пропускають море світла і повітря. Масивні, зручні меблі. Риль із задоволенням би пройшлася по будинку, але очі просто закривалися від втоми.

— Я зустрінуся з Радою тут? — придушивши позіхання, запитала дівчина.

— Ні, — відповів Кестірон. — Тут ми просто відпочинемо. Не хвилюйся, ти обов'язково зустрінешся з Радою.

Кестірон зупинився біля однієї з дверей, розташованих в коридорі на другому поверсі.

— Твоя кімната, розташовуйся. Обід буде за годину.

Риль увійшла, озирнулася. Величезне ліжко так і манило витягнути на собі скоцюрблене від польоту тіло, закутатися в теплу ковдру. Але дівчина обійшла її по дузі. У глибині кімнати, за непримітними дверцятами виявилася гардеробна, а за нею ховалася жадана ванна кімната.

Зігрівшись в гарячій воді, Риль розслабилася. Тіло огорнула приємна дрімота. В голові завмерли всі думки. Очі самі собою закрилися, і дівчина все далі і далі неслася в країну сновидінь.

Нетерпляче покашлювання