Читати книгу - "Учень убивці"

ліхтарів, що звисали з невидимої стелі на добротних ланцюгах. Кімната велика, втричі більша за мою. Мою увагу привернув один з кутків. Там стояло масивне дерев’яне прямокутне ліжко з матрацами й пуховими подушками. На підлозі лежали килими, переливаючись багряними та смарагдово-блакитними відтінками, як насиченими, так і блідими. Там був дерев’яний стіл кольору дикого меду. На ньому миска з фруктами. Такими стиглими, що я відчував їхній аромат. На столі безладно розкидані пергаменти й манускрипти, наче вони не мали жодної цінності. На трьох стінах висіли гобелени, на яких було зображено сільську місцевість із лісистими пагорбами вдалечині. Я підійшов до них.

— Сюди, — сказав мій поводир і безцеремонно повів мене в інший бік кімнати.

Тут було все зовсім інакше. Більшу частину займав кам’яний стіл з численними плямами і нагаром. На ньому лежали різні інструменти та приладдя: терези, ступка, товкачик і ще багато різних речей, назви яких я не знав. Це все було вкрито солідним шаром пилу, наче всі задумки полишили на півдорозі кілька місяців чи років тому. На полиці за столом громадилася купа всіляких паперів. Деякі з них мали блакитну або золоту крайку. В кімнаті відчувався різкий аромат, оскільки на сусідній поличці сушилися різні трави. Я почув рипіння й побачив, як щось ворухнулось у найдальшому кутку. Але чоловік не дав мені часу роздивитись. У каміні, який мав би обігрівати цю частину кімнати, панувала холодна темрява. Попіл у ньому виглядав сирим та злежаним. Я відволікся від своїх спостережень і підняв очі, щоб роздивитися свого поводиря. Здається, тривога на моєму обличчі вразила його. Він відвернувся від мене й повільно оглянув кімнату. Я відчув, що чоловік здивований і роздратований.

— Ну й безлад. Навіть гірше. Добре. Ненадовго, я гадаю. Можливо, трішки затягнеться. Скоро все прийде в норму. Але перед цим варто познайомитися. Вважаю, що стояти тут у нічній сороці — досить прохолодно. Сюди, хлопче.

Ми пішли в затишну частину кімнати. Чоловік присів на розбитий дерев’яний стілець, вкритий складеною в кілька разів рядниною. Я був радий занурити пальці ніг у шерстяний килимок. В очікуванні став перед чоловіком, який свердлив мене своїми зеленими очима. Декілька хвилин тривала тиша. Нарешті він заговорив.

— Найперше дозволь мені представити тебе самому собі. Твоє походження написано на тобі. Шрюд вирішив визнати це, оскільки всі його заперечення не переконали нікого.

Чоловік на мить усміхнувся, наче його щось розвеселило.

— На превеликий жаль, Гален не хоче вчити тебе Скіллу. Багато років тому це було заборонено, оскільки боялися, що Скілл стане звичним інструментом. Готовий побитися об заклад, що якби старий Гален вирішив тебе навчати, то в тебе б усе добре вийшло. Але немає часу перейматися тим, чого вже не станеться.

Чоловік мрійливо зітхнув і трохи помовчав. Раптом він продовжив:

— Барріч навчив тебе працювати і слухатися. Ці дві речі Барріч добре вміє робити. Ти не надто швидкий, сильний чи кмітливий. Не думай, що це не так. Але у тебе вистачає впертості, щоб виснажити когось швидшого, сильнішого чи кмітливішого. Це небезпечніше для тебе, аніж для когось іншого. Втім, це байдуже. Ти тепер людина короля. І тобі час навчитися розуміти, що це найважливіше, що є в тобі. Король годує, одягає і навчає тебе. Єдине, чого він вимагає взамін, — твоєї відданості. Пізніше він вдаватиметься до твоїх послуг. Отже, на умовах, що ти є людиною короля, повністю відданою йому, я тебе вчити згоден. Інакше вчити мого мистецтва буде небезпечно.

Чоловік замовк, і ми довго просто дивилися одне на одного.

— Ти згоден? — запитав він. Це було не просто питання, а укладення угоди.

— Згоден, — сказав я. Оскільки він продовжував чекати, я додав: — Даю слово.

— Добре, — сердечно промовив він. — Тепер поговоримо про інші речі. Ти колись бачив мене до цього?

— Ні.

На мить я зрозумів, як це дивно, оскільки, хоч у замку часто бували відвідувачі, цей чоловік, без сумніву, жив тут уже довший час. А майже всіх я знав, якщо не по імені, то в обличчя.

— Ти знаєш, хто я, хлопче? І знаєш, чому ти тут?

Я заперечно хитав головою у відповідь на кожне питання.

— Ніхто не знає. Тому дивись, щоб так і було. Затям собі: нікому не говори, чим ми тут займаємось і чого ти тут навчишся. Зрозумів?

Мій кивок задовольнив його, оскільки він розслаблено відкинувся на стільці. Кістлявими руками він схопився за свої коліна крізь шерстяну накидку.

— Добре. Добре. Можеш звати мене Чейд. А як тебе звати?

Чоловік замовкнув в очікуванні, але коли я не сказав йому свого імені, він продовжив:

— Хлопче. Це не будуть наші справжні імена, але на той час, поки ми разом, це підійде. Отже, я Чейд і я ще один вчитель, якого Шрюд знайшов для тебе. Йому знадобився деякий час, щоб згадати про мою присутність, і ще деякий, щоб набратися сміливості й попросити мене про послугу. Ще довше я давав згоду. Але з цим уже покінчено. Я тебе навчатиму…

Чейд піднявся й підійшов до каміна. Підняв голову, затим нахилився по коцюбку й помішав нею попіл, щоб розпалити вогонь.

— Як не крути, це вбивство. Вбивство людей. Тонке мистецтво дипломатичного усунення: осліплення, оглушення, ослаблення кінцівок, параліч, виснажливий кашель, імпотенція, раннє старіння, божевілля або… втім, це неважливо. Це моя професія. Якщо ти погодишся, то стане й твоєю. З самого початку, з цього моменту, я вчитиму тебе вбивати людей для твого короля. Але не тим видимим способом, якого навчає тебе Год, не на полі бою, де всі тебе бачать і підбадьорюють. Ні. Я навчатиму тебе того підступного, таємного і делікатного способу вбивства. Тобі сподобається або ні. Я за це не відповідаю. Але я подбаю, щоб ти добре робив свою роботу. І ще дещо, оскільки це умова, узгоджена з королем Шрюдом: ти маєш знати, чого навчаєшся, на відміну від мене у твоєму віці. Отже: я зроблю з тебе королівського вбивцю. Тобі таке підходить?

Я знову невпевнено кивнув, не знаючи, що ще зробити.

Чейд примружився:

— Ти можеш говорити, чи не так? Ти ж лише бастард, чи ще й німий?

Я проковтнув слину:

— Ні, сір. Я можу говорити.

— Ну то говори, а не просто кивай. Скажи, що ти про це думаєш. Про мене і про мою пропозицію.

Хоч мені й дали слово, я стояв як