Читати книгу - "Замогильні записки"

Історія знає подвійні наслідки подій: одні негайні, такі, що здійснюються миттєво, інші віддалені, спершу непомітні. Ці наслідки часто суперечать один одному; одні ґрунтуються на нашій короткозорій мудрості, інші – на мудрості вічній. Діяння божественного промислу виявляють себе після діянь людських. За спинами людей постає Господь. Ви можете скільки завгодно заперечувати вищий суд, оспорювати його рішення, сперечатися з приводу слів, називати силою речей або розумом те, що звичайна людина іменує Провидінням, але погляньте на доконаний факт, і ви неодмінно побачите протилежне очікуваному, якщо вашою відправною точкою не були моральність та справедливість.

Якщо Небо не сказало свого останнього вироку, якщо нам судилося майбутнє – майбутнє сильне і вільне, то майбутнє це, безперечно, сховане від нас за горизонтом; дістатися до нього можна тільки за допомогою християнської надії, крила якої ростуть тим швидше, чим менше підстав для цього дає їй зрадливий світ, надії довговічнішої, ніж час, і сильнішої, ніж нещастя.

Чи переживе мене твір, наснажений моїм прахом і для праху мого призначений? Можливо, праця моя погана; можливо, побачивши світ, ці «Записки» не привернуть нічиєї уваги; все ж таки речі, які я розповів сам собі, придадуться хоча б для того, щоб розігнати тугу останніх днів, які нікому не потрібні і ніхто не знає, чим їх заповнити і як їх дожити. Наприкінці життя настає гірка пора: ніщо не миле, тому що ти сам нічого не гідний; нікому не потрібний, ставши тягарем для всіх, ти стоїш на порозі останньої обителі, до якої залишився всього один крок: про що мріяти на безлюдному березі? які дорогі серцю тіні розгледиш ти в майбутньому? Ну їх, ці хмари, що пливуть нині над головою!

Мені не дає спокою одна нав’язлива думка: чи такі вже безневинні мої старання? я боюся свого засліплення і поблажливості до власних помилок. Чи добре те, що я пишу, якщо судити по правді? Чи не траплялося мені схибити проти моральності і любові до ближнього? Чи мав я право говорити про інших? Який сенс у моєму покаянні, якщо «Записки» мої заподіють кому-небудь зло? Безвісні, нікому не відомі на землі праведники, ви, що творите дива своїм життям, приязним Богові святому, уклін вашим таємним чеснотам!

Нещасний, позбавлений знань і не вартий нічиєї уваги, єдино своїми звичаями справив на товаришів по муках божественний вплив, гідний того, який справляли чесноти Христа. Найпрекрасніша книга на землі не варта невідомого світові подвигу безіменних мучеників, чиї страждання Ірод омив кров’ю.

Ви бачили, як я народився; бачили, як пройшло моє дитинство, як я обожнював дивне становлення мого розуму в замку Комбурґ, як був представлений у Версалі королеві, як був присутній у Парижі при першому акті революції. У Новому Світі я зустрічаюся з Вашинґтоном; я йду в ліси; залишившись живим після корабельної аварії, я ступаю на берег рідної Бретані. Мене чекають тяготи солдата, нестатки емігранта. До Франції я повертаюся автором «Генія християнства». У новому суспільстві я знаходжу нових друзів і втрачаю старих. Бонапарт стає на моєму шляху зі скривавленим тілом герцога Енгієнського і зупиняє мене; я також зупиняюся в своїй розповіді і проводжаю велику людину від його колиски на Корсиці до його могили на острові Святої Єлени. Я беру участь у Реставрації і стаю свідком її кінця.

Отже, мені були відомі і суспільне і приватне життя. Я чотири рази плавав морями; я рухався услід за сонцем на Сході, бродив розвалинами Мемфіса, Карфагена, Спарти й Афін; я молився на могилі святого Петра і поклонявся Господу на Голгофі. Бідний і багатий, могутній і слабкий, щасливий і нещасний, людина дії, людина думки, я віддав сили своєму вікові, а розум – самоті: існування практичне явилося мені серед ілюзій, як земля зринає серед хмар перед очима матросів. Якщо діяння, що покривають мої марення, немов лак, що захищає тендітний живопис, не зникнуть, вони вкажуть місця, де проминуло моє життя.

На кожному з трьох моїх теренів я ставив собі якусь важливу мету: будучи мандрівцем, прагнув відкрити полярний світ; ставши літератором, спробував відновити втрачену віру; ставши державним мужем, намагався дати народам розсудливу монархію, повернути Франції її місце в Європі і силу, забрану у неї віденськими угодами; в усякому разі, я допоміг їй завоювати хоча б ту з наших свобод, яка варта всіх інших, – свободу друку. В світі божественному релігія і свобода; в світі людському честь і слава (які є людською похідною релігії та свободи) – ось чого бажав я для моєї батьківщини.

З французьких авторів мого покоління я чи не єдиний, хто схожий на свої твори: мандрівець, солдат, публіцист, міністр, я оспівував ліси в лісах, живописав океан на кораблі, розповідав про битви у військових таборах, пізнав вигнання у вигнанні, вивчав володарів при дворі, політику на посаді, а закони в зібраннях.

Оратори Греції та Риму впливали на життя суспільства і розділяли його долю; наприкінці середніх віків і епохи Відродження найбільш уславлені генії словесності і мистецтв Італії та Іспанії брали участь у громадському русі. Які бурхливі і прекрасні життя прожили Данте, Тассо, Камоенс, Ерсилья, Сервантес! У Франції за старих часів гімни і перекази складали паломники і воїни, але починаючи з царювання Людовіка XIV наші письменники дуже часто жили своїм приватним життям, і вустами їх таланту говорив їхній власний дух, але не події тодішньої епохи.

Не знати чому так пощастило мені, який ночував у курені ірокеза і в шатрі араба, вбирався в плащ дикуна і чапан мамелюка, після цього всістися за один стіл з королями, щоб по тому знову зубожіти. Я доклав руку до миру і війни; я підписував угоди і протоколи; бував на засіданнях, конгресах і конклавах, був свідком того, як відновлювали і скидали королівську владу; я творив історію і міг її писати: життя моє, самотнє і мовчазне, протікало серед смути і гуркоту, і всі ці роки поряд зі мною були доньки моєї уяви: Атала, Амелі, Бланка, Велледа, не кажучи вже про тих красунь, яких можна було б назвати реальністю мого життя, якби вони не мали спокусливості химер. Боюся, я мав душу, подібну до тієї, яку один давній філософ назвав священною хворобою.

Життя моє пройшло на рубежі двох сторіч, як на злитті двох великих