Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Нарешті Роран не витримав.

— Прокляття! — скрикнув він. — Ти — наша родина! Ти не можеш поїхати!

— Я мушу. І ти знаєш це так само добре, як і я. Ти просто не хочеш цього визнавати.

Роран грюкнув кулаком по столу, а потім рвучко встав і підійшов до відчиненого вікна — м’язи на його обличчі закам’яніли.

Немовля заплакало.

— Цить, цить, моє маленьке, — сказала Катріна й погладила його по спинці.

Ерагон теж звівся й підійшов до Рорана:

— Я знаю, що це не те, чого б тобі хотілось. Мені теж ця мандрівка не дуже гріє душу, але в мене немає вибору.

— Ні! У тебе є вибір. Як і всі люди, ти маєш вибір.

— Так, і це те, що мені належить зробити.

Роран буркнув щось невиразне й схрестив руки на грудях.

— Якщо ти поїдеш, — озвалась Катріна, — то не зможеш бути дядьком Ізміри. Невже вона повинна зростати, навіть не знаючи тебе?

— Ні,— сказав Ерагон, повертаючись до жінки. — Я завжди зможу розмовляти з нею, слідкувати, щоб вона була добре захищена, можливо, мені навіть вдасться надсилати їй час від часу дарунки.

Він став на коліно й простягнув до дитини палець, який вона досить міцно схопила своєю ручкою.

— Але тебе не буде поруч.

— Так… Мене не буде поруч, — Ерагон м’яко звільнив палець із ручки Ізміри, звівся і став поруч із Рораном. — Але я ж вам кажу: ви можете приєднатись до мене.

М’язи на обличчі Рорана ожили.

— І покинути Паланкарську долину?! — він струснув головою. — Хорст та інші вже готуються до повернення назад. Ми відбудуємо Карвахол, і це буде найчудовіше містечко на всьому Хребті. Ти міг би нам допомогти. І все стало б так, як було раніше.

— Я б теж цього хотів.

Внизу Сапфіра тихо ревнула й тицьнулась носом у шию Фірнена. Зелений дракон пригорнувся ближче до неї.

— А чи немає іншого шляху, Ерагоне? — сумно спитав Роран.

— Якщо і є, то ми із Сапфірою не змогли його знайти.

— Будь воно прокляте!.. Це неправильно! Ти не мусиш жити сам-один у тій дикій місцині.

— Я не буду зовсім один. Блодхгарм і деякі інші ельфи поїдуть з нами.

Роран нетерпляче махнув рукою:

— Ти знаєш, що я маю на думці!

Міцний Молот посмикав кінчики вусів і обіперся руками об кам’яний виступ під вікном. Ерагон міг бачити, як м’язи на його могутніх плечах напружились. Роран помовчав, а потім глянув на Вершника:

— І що ти будеш робити тоді, коли дістанешся до того місця, куди зібрався?

— Знайду пагорб або скелю й побудую на вершині будинок, досить великий будинок, щоб умістити всіх драконів і гарантувати їм безпеку… А ти?.. Коли ти відбудуєш селище, що буде потім?

Легка посмішка заграла на обличчі Рорана:

— Та щось таке… Я хотів би побудувати замок на вершині тієї гори, про яку ми з тобою часто говорили. Невеликий замок, прошу взяти до уваги… просто кам’яну споруду зі стіною, яка зможе стримати будь-яких ургалів, котрі б вирішили напасти. На це піде, мабуть, кілька років… Зате потім ми зможемо добре захистити себе, на відміну від тих часів, коли разак прийшов із солдатами, — він скоса глянув на Ерагона: — У нас знайшлося б місце і для дракона…

— А в тебе знайшлося б місце для двох драконів? — Ерагон кивнув униз на Сапфіру й Фірнена.

— Навряд чи… А як Сапфіра ставиться до того, що доведеться його покинути?

— Їй це не подобається, але вона знає, що інакше бути не може.

— Егеж.

Бурштинове світло призахідного сонця впало на обличчя Рорана. Ерагон здивувався, коли побачив на чолі свого двоюрідного брата й довкола його очей глибокі зморшки. Невблаганний час залишив свої сумні сліди. Як швидко летить життя!

Тим часом Катріна поклала Ізміру в колиску. Потім вона теж підійшла до них, стала біля вікна й торкнулася долонею плеча Ерагона:

— Ми будемо сумувати за тобою, Ерагоне.

— А я за вами, — сказав він і взяв її за руку. — Але нам іще рано прощатися. Я б хотів, щоб ви втрьох поїхали зі мною в Елесмеру. Гадаю, вам би сподобалось побачене. А крім того, ми могли б провести разом іще кілька днів.

Роран повернув голову до Ерагона:

— Ми не зможемо проїхати весь шлях до Ду Вельденвардена з Ізмірою. Вона ще дуже мала. Навіть повернутися до Паланкарської долини буде досить складно, а про подорож до Елесмери годі навіть мріяти.

— Навіть якщо подорожувати на спині дракона? — Ерагон засміявся, побачивши їхні здивовані обличчя. — Арія й Фірнен згодні віднести вас в Елесмеру, тимчасом як ми із Сапфірою перенесемо яйця драконів з того місця, де вони приховані.

— А скільки часу займе подорож до Елесмери? — спитав Роран, хмурячись.

— Тиждень… приблизно тиждень. По дорозі Арія хотіла б відвідати короля Орика в Тронжхеймі. Ви були б весь час у теплі й безпеці. Ізмірі теж ніщо б не загрожувало.

Катріна й Роран перезирнулись.

— Було б дуже добре провести Ерагона… Крім того, я багато чула про те, які чудові в ельфів міста…

— Ти впевнена, що зможеш витримати? — спитав Роран.

Вона ствердно кивнула:

— Тільки якщо ти з нами…

Роран якийсь час мовчав.

— Ну, що ж, — нарешті сказав він, — я гадаю, що Хорт та інші зможуть знайти дорогу й без нас, — посмішка прозирнула крізь його бороду: — Я ніколи не сподівався побачити Беорські гори або побувати в одному з ельфійських міст. Але чом би й ні? Треба це зробити, доки є нагода.

— Добре, — сказала сяюча Катріна, — це ми владнали. Їдемо до Ду Вельденвардена.

— А як ми повернемось назад? — спитав Роран.

— На Фірнені,— відповів Ерагон. — Або, я гадаю, Арія дасть вам охорону, щоб супроводити вас до Паланкарської долини, якщо ви раптом вирішите подорожувати верхи на конях.

Роран скривився:

— Ні-ні, не на конях. Якщо мені доведеться проїхати верхи ще хоч на якомусь коні, це буде катастрофа.

— Отакої? Тоді, я гадаю, Сніговій тобі більше не потрібен, — сказав Ерагон, лукаво підвівши брову.

— Ти знаєш, що я маю на увазі. Я радий, що в мене є Сніговій, навіть якщо якийсь час я й