Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

Вони продовжили свій шлях далі, а Вдова залишилася наодинці зі своїм подарунком, який вона так давно чекала від свого коханого Ірсая.

Глава 52

"Мовчання – золото".

Заповідь П'ятдесят друга. Кодекс Братства тибетських ченців.

Дітар після довгої подорожі повернувся в Агарію. Два тижні шляху нарешті повернули його додому. Орхан і Осман вирішили не йти в Монастир разом з ченцем. Вперше за довгий час вони були вільні. Ніяких правил, ніяких заборон, ніяких наказів. А найголовніше, що не було стін, і світ був перед ними відкритий.

– Ти вже пробач, брат, але зараз для нас не час йти в Білокам'яний. – Говорив перед прощанням Осман. Орхан стояв поряд і кивав головою на підтвердження слів брата.

– Занадто довго ми жили для інших, а багато не жили зовсім, так виживали. Ми вільні і хочемо зрозуміти, що нам з цією свободою робити.

– Я вас розумію. Навіть краще, ніж ви можете уявити. – Дітар не засуджував їх і був дуже вдячний за їх допомогу і їх компанію. – Я впевнений, що час нас зіштовхне знову.

Вони попрощалися на дорозі, яка вела до Агарійського озера. Сонце вже сідало за небосхил. Орхан і Осман попрямували через поле і сховалися в високій траві.

Коли чернець прибув додому, його зустрів Есін. Він світився широкою посмішкою і в очах горів вогонь. Вони привіталися та обійнялися.

– Ти для нас брат, ми ради тебе бачити. Тебе тут всі дуже чекали. – Вітав Есін ченця. – Величезне диво, що ти повернувся, живий та здоровий.

– Я сам трохи здивований, що все ще стою на ногах. – Відповів Дітар посміхаючись. Він був втомленим з дороги, але ця зустріч підбадьорила його.

– Дітар, як добре, що ти знову з нами. – Його співрозмовник перейшов на серйозніший тон. – Розумієш, зараз такий час …

Він не встиг договорити, як до них підійшов кантрі чернець Аденський. Він неначе відчував, що чернець повернеться і прибув саме вчасно:

– Вітаю тебе Дітар, справжній Глава Братства тебе чекає.

– Вітаю, Аденський. – З посмішкою привітав його Дітар. – Я з радістю зустрінуся з ним. Де він зараз?

Кантрі чернець вказав рукою на невелику каплицю, що стояла вдалині, і лише її купол виднівся через дахи будинків.

Вони йшли через вулички селища. Дітар озирався на всі боки, роздивляючись, що змінилося за час його відсутності. Ті ж будинки, ті ж крамниці і вулиці. Навіть камені лежали на колишніх місцях, але чомусь чернець відчував, що все по-іншому. Можливо, він став іншим. Той Дітар, що покидав Білокам'яний, не повернувся, а той, ким він був зараз, був у цьому місці немов вперше. Хоч і все здавалося таким рідним, він відчував, що щось не так. Вони підійшли до каплиці і Аденський запросив Дітара ввійти, і першим відкрив перед ним двері.

Будівля була невисока, викладена з темного каменю. Вона складалася з двох приміщень, сполучених між собою. Перша частина використовувалася як передпокій і з'єднувалася коридором, що вів до великого залу. Піднявшись по східцях Дітар, зайшов в середину.

– Йди прямо. – Наказав Аденський. – Нісан чекає тебе в залі для молитов.

Дітар йшов неквапливим кроком, по ідеально відшліфованій підлозі з граніту. Кантрі чернець йшов за ним на відстані, тримаючи в руці смолоскип. В кінці коридору стояв Глава Братства. Чернець відразу впізнав мантію Авраала. Похмурий зал освітлювали три смолоскипи. Глава наблизився до Дітару, світло потрапило на його обличчя… це був Панадій?! Чернець обернувся і питально подивився на Аденського. Він кивнув Дітару і встав поряд з ним. Панадій мовчав. Питальна тиша повисла в повітрі. З темного кута до них йшов ОльханКарин.

Він йшов, склавши руки, за спиною плавно ступаючи своїми сандалями на тріщини в старих каменях. Важливий і гордовитий, він викликав у Дітара відразу. Якщо ОльханКарин і хотів справити враження на ченця, то в нього явно не вийшло.

– Ми допомогли батьку Панадію розглянути твою справу. Твої домовленості з мисливцями на драконів, ми розцінюємо, як підготовку до перевороту, що суперечать основам Кодексу Братства. На підставі цього ти звинувачуєшся в зраді ідеалів Братства.

Дітар був у жаху від того, що відбувається. Він думав, що повернувся додому, але все виявилося інакше. Все, що чернець побачив і почув, складалося в одну велику картину в його голові. Дуже неприємну картину. Гул стояв у нього в вухах. Дітар намагався взяти себе в руки. Слова бувають, як заточені кинджали. Комусь вдається з ними танцювати, вістрям вниз, а когось пронизують наскрізь. Кілька секунд знадобилося ченцеві, що б повернути колишнє самовладання. ОльханКарин помітив, як той плавно видихнув і обдарував його легкою посмішкою.

– Щось ще? – Глузливо поцікавився Дітар.

– Рада кантрі ченців, в нашому поданні, прийняла рішення зняти з тебе повноваження ченця. – Його мова звучала дуже злорадно. – Ми вирішили взяти тебе під варту. Ти знаходитимешся в тюремній камері Білокам'яного селища. Іронічно, чи не так? Подальша твоя доля буде вирішена радою Братства.

Дітар в той момент, хотів прикрасити безглузду пику цього кантрі ченця парою синяків, але стримуючи свій запал, спокійно відповів:

– Як батько Авраал?

Така спокійна і грайлива поведінка Дітара починала дратувати кантрі ченця. Його голос став роздратованішим:

– Вже за гратами. Це все? – Голосно відповів ОльханКарин.

– Тобі недостатньо? – Втрутився в розмову Аденський, теж втрачаючи терпіння.

– Більш ніж достатньо. – В тій же глузливій манері відповів чернець. – Тоді не втрачатимемо часу, ведіть мене в мою камеру, де я нарешті вже відпочину з дороги.

Він склав руки за спиною і його вивели з зали в супроводі п'яти охоронців і тріумфуюче – мовчазного Панадія. Ченці довго готувалися до повернення Дітара, але їх промова, яку вони готували, залишилася невисловленою. Чому він не почав сперечатися і виправдовуватися? Чому прийняв все і змирився?

Варта на чолі з Панадієм вела Дітара до в'язниці. Час стікає, ось у чому біда. Минуле росте, а майбутнє скорочується. Все менше шансів щось зробити – і все образливіше за те, чого не встиг.

Радість Панадія тривала недовго. Не встигли вони пройти і половини шляху до тюремних будов, як перед ними виникли солдати з особистої охорони Дітара, Есін привів караул Білокам'яного. Всі зупинилися, і зброя прийшла в бойову готовність. В повітрі повисла напруга. Панадій насторожено покосився на заарештованого Дітара, а той мило посміхався.

– Звільнить дорогу. – Зажадав Аденський. – В мене наказ ПанадІя.

– Звільнить Дітара. – В тон йому відгукнувся начальник охорони. – В мене наказ Авраала.

Четверо стражників стояли навпроти Есіна і його людей. Варта Білокам'яного була озброєна мечами, сокирами