Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

- Даю тобі на роздуми одну пару. І я сидітиму тепер поруч із тобою.

- Ти - дурень, Роксі, - я прошипіла на нього надто роздратовано, не змогла стриматися. - Забув уже як відчувається фінгал, залишений моїм рюкзаком? То я тобі нагадаю.

Я замахнулася сумкою (новою, до речі, мені ж грішми скинулися, ось я розщедрилася на поліуретан), Роксі прикрив голову руками, але не спробував мене зупинити. Це зробив дзвінок, який повідомив, що заняття розпочалося. Містер Нотрил вийшов у центр, де йому, мабуть, сподобалося стояти, і почав заняття. Вступна частина виявилася короткою, а далі він перейшов до запитань, які видав учора. Запитує не тих, хто піднімає руку, а на свій розсуд. Вийшло бліц-опитування. Я спостерігала здивовано, бо всі відповіді короткі, буквально «так» чи «ні», десь треба було сказати одне слово. Тільки зараз я власне й дізналася, які запитання було поставлено. Правильні відповіді запам'ятала, щось навіть записала.

Одного не врахувала... Черга дійшла і до мене.

- Міс Катаріс, яка верхня межа різниці у віці між призначеними?

Я встала, прокручуючи в голові запитання ще раз. Хіба ми цю тему проходили? Там у списку точно було таке? Лекція була вступною, обговорювалися лише загальні поняття. Про призначення, сам говорив, йтиметься пізніше.

Яка ще верхня межа?

Мене смикнув за руку Роксі, я опустила голову. Він показує пальцем на слово, написане на сторінці його зошита.

Він зробив домашнє завдання? Роксі?! Це жарт такий?

- Ніякої, - озвучую відповідь, яку прочитала в чужому зошиті. Тут же обдумала, що сказала, і вирішила додати особисту думку: - Але якщо подумати і припустити, що це питання з каверзою... Маги живуть у середньому триста п'ятдесят років. Наслідуючи вашу логіку, напевно, це і є межа?

- Дякую, міс Катаріс. Достатньо було відповіді, що межі немає.

Я сіла на своє місце. Що я щойно сказала? Перечитую запитання зі списку, обмірковую. Він хоче сказати, що різниця у віці між призначеними може бути бог знає скільки і межі цьому немає?

Нісенітниця якась. Вчора казав, що зустрічав різницю у шістдесят п'ять років. Не вірю, що може бути більше, інакше це зовсім тупо.

- Дякую, - шепнула Роксі, не вірячи в те, що дякую йому за допомогу. Та й взагалі не можу повірити, що він мені підказав, що він сів поряд зі мною, нормально розмовляв... І пропонував зустрічатися? Це справді було?

Наприкінці заняття містер Нотрил покликав мене та Іжевські.

- Черговість за абеткою, визначайте, хто з вас першим покаже виконане завдання.

Ми одночасно простягнули свої списки. Мої листочки до цього часу вже прим'ялися. Викладач подивився на списки, а потім підвів очі на нас.

- І хто з вас перший?

- Я, – ми сказали хором.

- В алфавітному порядку.

- Я - Іжевскі, значить, перша, - Маріса озвучила очевидне, і мені стало трохи соромно, тому що вона має рацію, але визнати це зараз мені здалося дурним.

- Я – Лауріна. Вважаю за краще, щоб мене називали на ім'я. І якщо я стану помічницею, то попрошу мене називати саме так. Можна Лаурі.

Містер Нотрил зробив позначку у блокноті. Встигла помітити, що у нього там два стовпчики. Він складатиме бали, у кого більше. І, здається, я щойно заробила собі плюсик. Приємний бонус. Може, він перекриє мої жахливі списки? У Маріси ідеальні сторінки, не наполовину, як у мене, зі зворотного боку чисті. Вона навіть табличку зробила, щоб було зручно ставити позначки навпроти прізвища.

Містер Нотрил узяв списки Маріси, переглянув їх. Те саме зробив з моїми. Отже, на його думку, першою мала бути вона? А мені здалося, що плюсик потрапив у стовпець під літерою «Л».

- Дякую, міс Іжевскі. Ви вільні.

Чорт… Божечки…

Я рушила назад, позадкувала.

- Міс Катаріс, а вас я прошу залишитися.

- Але чому? Мої списки кращі, - Маріса не пішла, ображено дивиться на викладача. Сподіваюся, не збирається заплакати?

- Ви зробили хорошу роботу, міс Іжевскі, але я й сам можу зробити список за допомогою магії.

- Але в неї навіть листи вдруге у використанні! Це ж глузування…

- Вибачте, я… - хотіла вставити заготовлене виправдання, але не встигла.

- Я знаходжу похвальним те, що міс Катаріс дбає про природу. Я також використовую папір повторно. Навіщо викидати, якщо можна роздрукувати з іншого боку?

Він підняв стос аркушів, показуючи, що й у нього такий самий принцип роботи з папером. Текст роздрукований з двох сторін, на звороті догори дриґом.

Я крадькома посміхнулася. Смішно вийшло. Викладач використав мою відмовку. З турботою про природу… Так, саме так.

Маріса пішла в засмучених почуттях. Я проковтнула, зустрівшись поглядом з містером Нотрилом. Ох, відчуваю недобре. Він дивиться як хижак на свою здобич. Знущатиметься – звільнюсь.

Хоча мене ще й на роботу не прийняли… Або все ж…

- Міс Катаріс, після занять, будь ласка, затримайтеся на півгодини. Я введу вас у курс справи та дам кілька завдань. Тепер можете бути вільними.