Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

«Господи, хай би й зі мною таке сталося,– думала Дара Ковалевська, придивляючись до свого відображення в дзеркалі.– Хай би все це виявилося лише маренням!»

Ця думка не давала їй спокою вже кілька тижнів поспіль. Після несподіваної і жорстокої смерті Сергія Знайди дівчину охопила паніка. Страхітливі думки повсякчас атакували її, наче рій диких бджіл посеред лісу, і спасіння від їхнього дзижчання й болісних укусів не було.

Зранку до ночі в Дариній голові спалахувало те саме: «Він помер! Він загинув! Його більше немає!»

Разом із цим вона мимоволі проводила паралелі – і чи не вперше в житті всерйоз замислювалася над тим, що всі люди дійсно смертні.

Не в змозі позбавитися жахливих видінь, Дара міряла кроками кімнати нової квартири й намагалася хоч якось заспокоїтися. У тому, що сталося, вона вперто шукала бодай якусь тінь логіки й здорового глузду, однак нічого такого не знаходила. Тому страх, що виник у ній через Сергієву смерть, швидко перетворився на потужне почуття провини. І це було значно гірше.

«Так,– думала дівчина,– це самогубство. І винуватці цього ми, бо за всіма його дурощами не розчули крик про допомогу».

Окрім самокатування через ситуацію зі Знайдою, Дара мучилася невідомістю щодо власного майбутнього. Вона щодня питала себе: що буде з нею, коли вона прокинеться завтра вранці? Чи не чатує вже на неї за рогом п’яний водій? Або там уже зачаївся ласий до чужих гаманців злодій із ножем чи схиблений ґвалтівник? А як скінчиться сьогоднішній ранок, день, вечір, ніч? Он скільки людей щовечора заплющують очі, а зранку парамедики вже констатують їхню раптову смерть…

Безліч питань – і жодної відповіді. Тому її наступною гостею стала депресія.

Вона виявилася настільки потужною, що дівчина ризикувала впасти в заціпеніння і проіснувати в ньому весь залишок відведеного їй Господом і природою часу. Травень і червень видалися складними для всієї компанії, і вона не раз ловила себе на думці, що в якісь надто болісні, сповнені спогадів моменти готова пірнути в невідомість просто за Сергієм, аби тільки позбутися того, що муляло її свідомість. Щоб ніхто не розгледів у ній потенційну самовбивцю, Дара намагалася поводитися перед коханим якомога стриманіше і спокійніше. Вперше в житті дівчина навчалася носити маску іншої людини, і то було досить складно. Особливо в ті моменти, коли доходило до привітності та покірності…

Вона почувалася незваною гостею на чужому святі й, дивлячись на Богдана зранку в їхній новій, скудно облаштованій, але все ж таки власній кухні, відчувала, як судомить обличчя, і відверталася вбік, ховаючи його вираз. Коханий нібито нічого не помічав, а її знову й знову охоплював відчай.

Богдан намагався не звертати уваги на Дарині дивацтва. Він жодного разу навіть не згадав про речі, що її постійно турбували. Здавалося, хлопець просто закреслив і забув етап свого життя в гуртожитку, а тепер занурився в планування їхнього спільного майбутнього. І не в останню чергу це було пов’язане з вигідною пропозицією, що одного ранку виникла фактично знічев’я і здійснила їхню спільну мрію.

Утім, сам Богдан чи не щодня згадував, як, притиснутий спекою та роздумами про долю бідолахи Знайди, наштовхнувся на дошку з оголошеннями. Такі речі його зазвичай не цікавили, бо об’яви на кшталт «Куплю волосся дорого» або «Кредит без довідки за 15 хвилин» були не про нього. Та саме там і тоді хлопець побачив дещо інше, дещо таке, що одразу привернуло його увагу.

То був звичайний червоний аркуш формату А4. Великі білі літери в заголовку сповіщали:

«ОРЕНДА КВАРТИР ДЛЯ СТУДЕНТІВ

ІЗ ПРАВОМ ВИКУПУ!!!»

Зацікавившись, Богдан підійшов до дошки впритул і прочитав надруковане під заголовком дрібним шрифтом.

«Якщо ви студент, наша компанія і створений нею благодійний фонд пропонують вам нове житло з правом викупу в майбутньому. Ми не комерційна організація і не намагаємося отримати швидку вигоду. Зателефонуйте нам і дізнайтеся більше!»

Унизу аркуш, як зазвичай, розділявся на десяток клаптиків із номерами телефонів. Там був указаний міський стаціонарний і три інших, що належали найпопулярнішим мобільним операторам.

Із дюжини клаптиків залишалося лише чотири. Піддавшись раптовому пориву (а водночас і давно виплеканому бажанню мати власний дах над головою), хлопець й собі відірвав клаптик. А потім, навіть не розуміючи навіщо, похапцем зірвав оголошення з дошки, зіжмакав та заховав у кишеню. Як неодноразовий переможець змагань із легкої атлетики, Богдан Юрчук звик боротися з суперниками всіма законними способами.

Він набрав зазначений номер хвилин за десять, коли опинився в тихому провулку неподалік від гуртожитку. Міський гамір тут не чувся, і це сприяло діловій розмові.

Спокійний та привітний дівочий голос відповів майже одразу – після другого гудка. Богдан повідомив, що зацікавився оголошенням і забажав отримати якомога більше інформації. Він навмисно наполягав на терміновості справи й миттю домігся свого: дівчина продиктувала адресу офісу й призначила зустріч уже наступного дня в будь-який слушний час після другої години. Побажала всього найкращого й зникла з лінії.

Вийшовши з провулку, Богдан подумав, що хмари смутку, що накрили їх із Дарою, нарешті починають розходитися. Він бачив, що відбувається, але водночас добре розумів: життя іноді забирає у людини щось коштовне, це правда, але натомість дарує інше, і воно може виявитися значно кращим. Отже, цілком можливо, що вони нарешті підіймуться у своїх стосунках ще на один щабель і до пропозиції про шлюб залишиться один-єдиний крок. Однак міркувати про це зарано, це він теж знав. Тому й не ліз поперед батька в пекло, розуміючи, що перемоги не бувають спонтанними, але завжди є результатом численних важких тренувань.

Загибель Сергія Знайди вразила і його. Богдан недолюблював цього жартуна – зрештою, як і всіх інших нікчем із надто амбітними планами й повною відсутністю будь-яких дій для їхньої реалізації. Водночас Сергій у певному сенсі був для Богдана зразком. Він розумів: якби той не корчив із себе ідіота, то завдяки впертості та природженій обдарованості міг би далеко піти. Хлопець навіть потайки заздрив Знайді, адже у нього самого таких рис характеру не було, йому доводилося розвивати їх