Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

Згадавши підозри, що збудив у ньому той нещодавній похід до клініки, Страйк придивився до її фігури в тісній сірій сукні. На вагітну Робін схожа не була, і той факт, що вона п’є, теж заперечував гаку можливість — але, може, вони тільки почали процес ЕКО.

Просто перед Страйком за постатями танцюристів стояла сержант Ванесса Еквенсі, яку Страйк не чекав зустріти на цій вечірці. Зараз вона прихилилася спиною до стіни й розмовляла з високим блондином, який, судячи з надмірної уважності, забув, що має на руці обручку. Ванесса кинула на Страйка кислий погляд, натякаючи, що й не від того, щоб хтось перервав той тет-а-тет. Розмова про футбол не була така цікава, щоб не облишити її, тож за першої зручної паузи Страйк обійшов танці й наблизився до Ванесси.

— Доброго вечора.

— Привіт,— озвалася вона, приймаючи поцілунок у щоку так само елегантно, як робила все.— Корморане, це Оуен... даруй, не розчула прізвища?..

Дуже скоро Оуен облишив надію отримати від Ванесси те, що хотів,— чи то задоволення від подальшого флірту з вродливою жінкою, чи то її номер телефону.

— Я й не знав, що ви з Робін так подружилися,— сказав Страйк, коли Оуен пішов.

— Так, ми спілкуємося,— відповіла Ванесса.— Я їй написала, коли ти її вигнав.

— О,— озвався Страйк, відпиваючи пива.— Зрозуміло.

— Вона подзвонила подякувати, і зрештою ми пішли випити.

Робін не казала про це Страйкові, та з іншого боку (Страйк чудово це розумів), він сам заохочував тільки розмови про роботу, відколи вона повернулася з весільної подорожі.

— Симпатичний будинок,— відзначив Страйк, стараючись не порівнювати зі смаком оздоблену кімнату зі своєю кухнею-вітальнею на горищі над офісом. Він подумав, що Метью добре заробляє, якщо може таке собі дозволити. Підвищеної зарплатні Робін на це точно не вистачило б.

— Так, гарний,— погодилася Ванесса.— Вони орендують.

Страйк декілька секунд дивився, як танцює Лорелея, водночас обмірковуючи цей цікавий факт. Загадковий тон Ванесси натякав на те, що і вона не вважає цей вибір зумовленим винятково ситуацією на ринку нерухомості.

— В усьому винні тропічні бактерії,— сказала Ванесса.

— Прошу? — нічого не зрозумів Страйк.

Вона кинула на нього гострим оком, тоді похитала головою і засміялася.

— Та нічого. Забудь.

— Так, нам дуже пощастило,— почув Страйк, бо музика примовкла. Метью розмовляв з рудою жінкою.— Отримали квитки на бокс.

«От щоб ти і не отримав»,— роздратовано подумав Страйк, шукаючи в кишенях цигарки.

— Сподобалося? — спитала Лорелея, коли о першій ночі сідали в таксі.

— Та не дуже,— відповів, дивлячись на вогні зустрічних машин, Страйк.

У нього склалося враження, ніби Робін його уникає. Після відносно теплої розмови у вівторок він очікував... чого? Бесіди, сміху? Йому цікаво було знати, чи складається її шлюб, але дізнався Страйк небагато. Робін і Метью наче нормально спілкувалися, але той факт, що вони орендують будинок, інтригував. Чи йдеться про невіру — хай навіть несвідому — у спільне майбутнє? Все влаштували так, щоб легше було розійтися? І ще ця дружба з Ванессою Еквенсі, в якій Страйк побачив ще один елемент життя, що ним Робін живе незалежно від Метью.

«В усьому винні тропічні бактерії».

Що воно в біса означало? Це пов’язано з таємничою клінікою? Робін хвора?

За кілька хвилин мовчання Страйк раптом уторопав, що мав би спитати, як минув вечір для Лорелеї.

— Бувало й краще,— зітхнула Лорелея.— Боюся, у твоєї Робін багато нудних друзів.

— Так,— погодився Страйк.— Але, гадаю, то все її чоловік. Він бухгалтер. І той ще кретин,— додав він із задоволенням.

Таксі котилося крізь ніч, а Страйк згадав фігуру Робін у сірій сукні.

— Прошу? — раптом перепитав він, бо Лорелея наче щось казала.

— Я спитала, про що ти замислився.

— Ні про що,— збрехав Страйк, і оскільки це було краще, ніж балачки, обійняв Лорелею, пригорнув і поцілував.